Микола Зеров

Pro domo (аналіз)

Проблемі митця і мистецтва М. Зеров присвячує цикл “Ars poetica”, до якого входить і сонет “Pro domo”. Як і більшість його творів, цей сонет щедро рясніє міфологічними образами, культурологічними паралелями, своєрідною лексикою. У ньому автор захищає естетичні цінності неокласиків, улюблені форми, вивірені часом (“Pro domo” в перекладі з латини означає “в обороні, на власний захист”).

Сонет будується як зіткнення двох протилежних мотивів. Перший з них — іронічно-глузливе заперечення посередності в поезії:

Яка ж гірка, о Господи, ця чаша,
Ця старосвітчина, цей дикий смак,
Ці мрійники без крил, якими так
Поезія прославилася наша!

Що не митець, то флегма і сіряк,
Що не поет — то сентиментальна кваша...
О ні! Пегасові потрібна паша,
Щоб не загруз у твані неборак.

Другий мотив — це творче кредо неокласиків, а значить, і самого М. Зерова: “класична пластика”, “контур строгий”, “логіки залізна течія”. Автор переконаний, що сучасна йому творчість повинна спиратись на неперевершені взірці античності та поезію французьких “парнасців” в особі її найвідоміших представників Жозе де Ередіа та Леконта де Ліля.

За уявленням стародавніх греків, на горі Парнас, цьому святилищі поезії, мешкали Аполлон та музи, покровительки мистецтв. Згадуючи про “парнасців”, М. Зеров кличе своїх сучасників у світ високої і художньо довершеної поезії.