Юрій Клен

Терцини (аналіз)

У цьому творі Ю. Клен знову використовує ремінісценції із зображення пекла в грандіозній за обсягом та задумом “Божественній комедії” Данте. Відтоді вислів “Дантове пекло” означає страшні страждання і муки. В авторському коментарі до “Терцин” Ю. Клен не приховує прямих перегуків із творчістю свого видатного попередника: “В цій поезії вжито строфу, що нею писав Данте свою “Divina Commedia”, щоб підкреслити паралелізм: Дантове пекло — сталінізована Україна”. З цих слів можна зрозуміти, що нейтральна назва твору (терцини — літературний термін, який означає строфу з трьох рядків п’ятистопного ямба, позначену специфічним римуванням: середній рядок римується з першим і третім наступної строфи, творячи своєрідний ланцюжок, який закінчується одним рядком) оманлива. За класичною формою приховано сучасний зміст, біль зраненого серця автора за спаплюжену Україну — колись край Шевченкових ідилій і чистих весен, “зелених верб і пишних зел”.

“Терцини” своєрідно обрамлені, вони починаються і закінчуються гірким спомином поета-емігранта про далеку Україну. Цей автобіографічний мотив теж накреслює паралель між рідною домівкою Ю. Клена і Дантовим пеклом, між долею українського вигнанця й італійського поета, який, як відомо, останні двадцять років життя провів на чужині, оскільки владу у Флоренції захопили його політичні вороги:

Тікай, тікай і не життя рятуй,
А душу й, вийшовши в простір широкий,
Вітай незнану долю, як сестру, й
Вдихай у себе волі вихор п’яний,
Чужі кущі і камені цілуй.

Зостанься безпритульним до сконання,
Блукай та їж недолі хліб і вмри,
Як гордий флорентієць, у вигнанні.

Ю. Клен малює СРСР як імперію зла, перед якою бліднуть пекельні видива Данте. Тут “фабрики й кремлі з людської кості”, тут “скляні, напівзакрижанілі очі тих матерів, що власних немовлят жеруть із голоду”, тут “до пісні кожної, до всіх думок рука диявола чіпляє пломби”. Цей метафоричний ряд, образно розкриваючи такі потворні, антигуманні явища, як репресії, голод, божевілля, ідеологічну цензуру, завершується вражаючою гіперболою, яка характеризує моральне виродження радянського суспільства, його людиноненависницьку сутність:

В дев’ятім крузі пекла чорна зрада
Реве, роззявивши сто тисяч пащ,
Шматує, рве, рокує на загладу.

З лобів тих пащ рогами сотні башт
Ростуть і в морок зносяться високо,
А в башти кожної крізь пітьми плащ

Тебе чатує невсипуще око...

Незважаючи на всю апокаліптичність змальованої картини на “землі частині шостій”, де володарює сам диявол, Ю. Клен і в цьому творі виявляє провідну рису свого світобачення — трагічний оптимізм. Гуманістичний ідеал поета втілено в образі святого Георгія Змієборця, який може здолати страшну потвору сталінізму. І нехай це поки лише мрія-казка, але така перемога неминуча, — переконаний Ю. Клен.

У свій час Леся Українка писала в поезії “Де тії струни, де голос потужний...”:

Полум’ям вічним на жах всім нащадкам
Дантове пекло палає;
пекло страшніше горить в нашім краю, —
чом же в нас Данта немає?

У XX столітті звання “українського Данте” здобув Ю. Клен, який протиставив людиноненависницький тоталітаризм незнищенному і життєствердному гуманізму.