Олег Ольжич

“Воно зросло з шукання і розпуки...” (аналіз)

Цей вірш поета — про молоде покоління борців за національну ідею:

А гострозоре, мужнє покоління
Уже росте на молодій землі.

П. Филипович
Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил,
Закохане в свої тугії луки
І в бронзу власних мускулястих тіл.

Так солодко в передчуванні бою,
Не знаючи вагання і квилінь,
Покірну землю чути під ногою
І пити зором синю далечінь.

Творчість Олега Ольжича сповнена вольових імперативів, вимог героїчного життєвого стилю, пориву, діяння. Так, у вірші “Нащо слова? Ми діло несемо...” він висловлює думку про необхідність активності, а не споглядальності, красномовності, фальшивої патетики:

Міцніша віра і дзвінкіший чин
За словоблудіє і за тимпани!

У “Незнаному Воякові” поет абсолютизує людську волю і міць духу, підкреслює їхнє значення як рушійної сили людських діянь:

Захочеш — і будеш. В людині, затям,
Лежить невідгадана сила.

Подібні думки та інтонації характерні й для вірша “Воно зросло з шукання і розпуки...”. Олег Ольжич малює узагальнений портрет молодих патріотів, мужніх, відважних, сильних лицарів, які, шукаючи ідеали, враховують досвід батьків, але не схвалюють їхніх вагань, сумнівів, душевної розчуленості, сентиментальності. Нова доба, нові реалії часу, уроки історії гартують молоде покоління. У ньому гармонійно поєднано притаманні юні оптимізм, радість пізнання життя і мужність, силу духовну і фізичну. Молоді люди вважають себе резервом нації, готові до боротьби, до самопожертви, свідомі свого покликання — їхній порив сягає у “синю далечінь”. Цей образ прекрасного майбутнього запозичено з поезії М. Рильського, творчістю якого захоплювався Олег Ольжич.

Віршу передує епіграф із поезії П. Филиповича “Візьмеш у жменю сонного насіння...”. Відомий неокласик вірив у молоде покоління, не раз проголошуючи: “Слава тобі, молоде покоління, дню молодий!”; “І наші дні здивують дивним світлом прийдешні покоління”. У поезії П. Филиповича протиставляються дві життєві позиції: з одного боку, — “надії мрійні і смутні квиління”, а з іншого, — мужність, розум, вдумливість, саме за ними майбутнє. Вдало знайдений П. Филиповичем образ “сонного насіння” потверджує цю думку — весняна, молода земля пробуджує до нового життя навіть замріяних і байдужих людей.

Якщо П. Филипович спостеріг у своїй сучасності лише перші “паростки” нового молодого покоління, то Олег Ольжич уже був одним із його представників. У вірші-маніфесті він вітав утвердження нової людської особистості, нової психології української молоді — оптимістично настроєних, енергійних, впевнених у собі борців. Скупі фрази, лаконічність вислову, ощадливість у художніх засобах, за якими приховано великої сили духовний потенціал, — ці риси, притаманні поезії Олега Ольжича загалом, яскраво виявились і у вірші “Воно зросло з шукання і розпуки...”.