Олена Теліга

Літо (аналіз)

О. Теліга створила неперевершені зразки суто любовної лірики, сповненої шалом почуттів і шляхетної еротики. У вірші “Літо” вона романтизує кохання, його чуттєвість і силу, яка дарує повноту буття. Назва поезії символічна — літо як пора найбільш сонячна, пора дозрівання й росту уособлює пік кохання, вершину почуттів, переживати які — велике щастя, і воно випадає обраним. Лірична героїня відчуває таку зливу і силу емоцій, що вони нагадують вибух, перед яким відступають раціональні начала:

В сотах мозку, золотом прозорим,
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу радість — жить.

І за те, що стільки уст палило
І тягло вогнем спокус,
І за те, що замінить несила
Ні на що — твоїх єдиних уст.

У цих рядках поетесі вдалося і пристрасно виразити повінь почуттів, і влучно сказати про такі супутники кохання, як вірність, відданість. Лірична героїня ототожнює радість життя з бажанням і вмінням любити. Кохання стає святинею для неї, Божим даром, великим одкровенням і щастям.

О. Теліга творить містерію кохання з погляду жінки, і в цьому дійстві лірична героїня зливається з природою, розчиняється у літній спеці, “сонних травах”, у сонці; вона ніби ловить мить життя у її наповненості почуттями і “фотографує” за допомогою слів. Недаремно в одному з листів до Д. Донцова поетеса зазначала: “...мене найбільше тягне зафіксувати в своїх віршах саме “живе життя” з його сірою буденною й надзвичайною, святочною радістю, і з безмежною кількістю різних настроїв з їх невимовними або ледве вловимими нюансами”.

Віршу “Літо”, як і всій любовній ліриці О. Теліги, властиві пристрасність, щирість, безпосередність. Авторка використовує в цьому творі арсенал художніх засобів, притаманний усій її творчості: метафоричні епітети (“сонні трави”, “схвильоване колосся”), поєднання метафори з порівнянням, цей найпоширеніший прийом (“П’яним сонцем тіло налилося, тане й гнеться в ньому, мов свіча”). Оригінальною образністю позначений початок вірша:

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі...,

У вірші про любов О. Теліга не вживає слова “кохання”, “кохати”. Чи не парадоксально це? Ні, до такого висновку прийшов Ю. Шерех, і з ним варто погодитися: “...можна писати пристрасні любовні поезії, не вживши слів любов чи кохання. Бо поезія — не називає, а пориває. Де добре знала О. Теліга”.

Кожний її твір має завершену побудову. Вірші позначені чіткістю ритму, його карбованістю, що досягається за допомогою 5- або 6-стопного ямбу, римування.

Дехто з дослідників творчості О. Теліги називає її поезію “альбомною”, тобто призначеною для запису в альбом на згадку. За формальними ознаками вона ніби такою і є, але це помилкове твердження, оскільки і за змістовим наповненням, і за майстерним володінням технікою вірша творчий доробок О. Теліги розриває завузькі межі альбомної лірики (її дрібнотем’я, версифікаторську невмілість) і виходить на широкі горизонти справжньої поезії.