Олексій Коломієць

Дикий Ангел (аналіз)

Одна з кращих п’єс О. Коломійця “Дикий Ангел” має промовистий підзаголовок: “повість про сім’ю”. Цим окреслено коло її морально-етичних проблем: людина і праця, людина і матеріальний достаток, батьки і діти, виховання і його результати. Хоча драма певною мірою є даниною своєму часові, проте порушені в ній питання не залишають байдужим і сьогоднішнього глядача й читача.

Нервом п’єси, безперечно, є її головний герой Платон Микитович Ангел. Автор цікаво обігрує це прізвище, використовуючи означення “дикий”, тобто некерований, буйний, свавільний. І разом з тим ангел — охоронець сімейного вогнища, його добрий геній. Життєву філософію цього героя драматург відтворює очима різних персонажів, і з розмаїття цих думок проглядає непересічна особистість, яка має свій погляд на світ і свою систему моральних цінностей. Так, дружина Платона Микитовича Уляна безроздільно поділяє думки чоловіка, тільки, як і годиться матері, виявляє більше теплоти і ніжності у ставленні до дітей. Донька Таня доброзичливо-іронічно величає батька “паном президентом”, маючи на увазі його турботу не лише про сім’ю, а й про добробут держави. На думку Ангела, людина повинна бути справжнім господарем і у власному домі, і в країні. Сусід-пенсіонер Крячко характеризує Платона по-іншому — “куркуляка”, “за копійкою не те, що нахилиться, а ляже”. Полярні оцінки головного героя викликані насамперед його ставленням до грошей. Проте автор неодноразово підкреслює, що йдеться про чесно зароблені гроші. Богом для Ангела, наріжним постулатом його світовідчуття є наполеглива і сумлінна праця, яка приносить матеріальне і моральне задоволення людині та примножує добробут держави. Колишній робітник уже на пенсії, але заслужений відпочинок розуміє досить специфічно: постійно щось майструє, вдосконалює. Недаремно Ліда зауважує: “Петро розказував — ніколи не бачив, щоб батько відпочивав... Усе щось робить”.

Сам Платон Микитович по-максималістськи гостро декларує свої погляди на світ: “... жити треба неабияк, а добре, багато, — вкоренятися в життя, щоб усе було, і про запас було. І це не гріх”. Він переконаний, що тільки в праці відбувається становлення і змужніння дитини, тому змалечку своїх синів привчив до роботи в майстерні. Головний герой вважає, що і до Конституції треба внести доповнення, записавши: “З шістнадцяти років їсти свій хліб!” Інакше все нанівець піде. Ні газети, ні кіно, ні збори, ні лекції не допоможуть! Коли до роботи не призвичаєне, то каліка”. З цією думкою перегукується інша. На запитання Крячка-батька, як треба виховувати сина, щоб він став хорошою, порядною людиною, Платон Микитович відповідає: “Трудом! Здорову руку прив’яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв’яжи, склянки води не донесеш до рота нею. А коли твій син не два місяці, а двадцять років нічого не робить, то ясно — калікою став... їсти, пити хоче. А робити ні. Каліка з калік”. Важливою у розкритті авторського задуму є сцена, за жартівливим визначенням Тані, “експропріації або, просто кажучи, грабунку серед білого дня”. Це цілий ритуал, коли Платон Микитович цікавиться заробітком кожного з родини: соромить Федора за те, що той працює не на повну потужність, значить, необхідно урізати його щоденні витрати; відмовляє доньці у новій сукні, бо вважає, що “на моду грошей немає”; радить студенту Павлику під час канікул попрацювати у студзагоні, щоб заробити більше, ніж на заводі. Ангел сам поважає гроші, береже та заощаджує їх — дбає про добробут родини, яка має все необхідне, живе хоч і не в розкоші, але не бідно.

Батьків моральний кодекс поважають і діти, які з пошаною і любов’ю ставляться до Платона Микитовича, тому його сім’я нагадує моноліт, котрий тримається на батькові, а їхня садиба із збудованим власноруч будинком — неприступну фортецю, яка надійно захищає дітей від життєвих штормів. Однак драматург моделює низку ситуацій, у яких виявляються нові або ж поглиблюються вже відомі глядачеві риси характеру головного героя. Коли наймолодший син усупереч волі батька одружується теж із студенткою, Платон Микитович виганяє молоду сім’ю з дому, вважаючи, що до шлюбу молодята поставилися безвідповідально. Він не може погодитись із невісткою, ніби “з милим рай і в курені”, тому категорично відповідає: “В курені живуть злидні, а злидні перегризають горло коханню, хоч би яке воно було!” Батькова позиція однозначна — спочатку забезпеч себе матеріально, а потім одружуйся. Ангел не сумнівається в правильності свого жорстокого вчинку і разом з тим хвилюється за Павлика, хоча знає, що наймолодший син повинен перебороти всілякі труднощі саме завдяки прищепленим батьком рисам — працелюбності, впертості в досягненні мети, бажанні самоутвердитися, зберегти своє кохання. Передбачення Платона Микитовича збуваються.

Максималізм Ангела виявляється і в ставленні до найстаршого сина Петра. З одного боку, батько радий, що родина його первістка живе добре, заможно. З іншого, він обурений тим, що Петро виявив безвідповідальність, коли дозволив споруджувати житловий будинок у місці, непридатному для цього за санітарними нормами. Гнів Платона Микитовича такий великий, що його не вгамовує навіть думка про великі заробітки сина, він забуває про власні слова: “Здорово ти живеш, Петре. Квартира, машина, дача і зарплата чимала. Держись!...” Батько вимагає негайно написати заяву про звільнення з престижної роботи. Репліку сина про те, що не він один стояв за таким нерозумним рішенням, Ангел відмітає у властивій йому категоричній манері: “...знаєш, хто найбільше шкоди приносить землі нашій, людям, державі нашій? Маленькі временщики... У тобі теж временщик обізвався... За п’ять років, мовляв, може, мене на цій роботі й не буде. Мовляв, інший буде відповідати — ось і вся філософія временщика. Напакостить, наплутає, грядку свою споганить, потім на іншу роботу сам піде або перекинуть... І сухим з води! За кожен рік, за кожен місяць, за кожну годину своєї роботи — відповідай!” Авторитет батька такий високий, що Петро пише заяву і переходить на посаду рядового інженера.

Не тільки твердість характеру, а й розуміння складності життя, особливо у сфері почуттів, виявляє Ангел тоді, коли дізнається про зв’язок сина Федора із заміжньою жінкою — лікаркою Клавою, доля якої не склалася з чоловіком-п’яницею. Спочатку Платон Микитович стривожений — непорядок, а коли переконується в серйозності почуттів обох, радить синові: “Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре... У всьому, у малому й великому єдиний порадник — правда! Чуєш, — правда!”

Можна сперечатися про методи педагогіки, сповідувані головним героєм: деспот він чи люблячий батько? Скнара чи ощадливий господар? Наскільки виправданий його максималізм? Чи не краще шукати компроміси? Справді, образ Ангела полемічно загострений. Але він викликає симпатії і в глядача, й у драматурга найперше тому, що такі ж жорсткі вимоги, як до дітей, до інших людей, Платон Микитович ставить і до себе. Правота “дикого Ангела” очевидна порівняно з його антиподом — Крячком. Незважаючи на схожість біографії, великий досвід, сусідство, це людина поверхова, тріскучий демагог, бездіяльний, інертний споживач, який і сина виховує відповідно. За власні педагогічні прорахунки він звинувачує школу та міліцію, дорікаючи їм за безвідповідальне ставлення до молодого покоління.

Найзворушливішою є остання картина драми. “Сімейна монархія” Ангела вистояла, знову вся родина зібралася в батьківському домі. Коли вузли родинних проблем розрубано, помирає Платон Микитович, виконавши свій земний обов’язок, передавши естафету життя, високі моральні заповіді своїм дітям.

П’єса О. Коломійця актуальна і сьогодні порушеними в ній проблемами екології, безгосподарності, виховання, пріоритетів у ньому — сім’я чи суспільство закладає підвалини людського характеру? Чи кожен батько може зараз сказати своїй дитині: “З віку сина мого не вийдеш ніколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! І Платон за тебе, за діла твої відповідає. І совість роду свого не дам плямити”.