Реклама на сайте Связаться с нами
Українська література. Аналіз творів

Іван Драч

Смерть Шевченка (аналіз)

На главную
Українська література. Аналіз творів

Поема І. Драча “Смерть Шевченка” — один із найкращих творів художньої шевченкіани. За авторським визначенням, це симфонія, твір поліфонічний, у якому основний мотив постійно поглиблюється, переплітається з іншими мотивами, цементуючись у цілісність авторським задумом — змалювати фінал страдницького життя Кобзаря, його прощання зі світом.

Починається поема прологом. Як відомо, твір було написано до 100-річчя з дня смерті Тараса Шевченка, тому закономірно, що автор розмірковує про час (“Століття — зморшка на чолі Землі”), про велич Кобзаря (“Поет став морем”), а головне — обґрунтовує право митця на розкутість вираження, особливо коли йдеться про одного з найкращих синів України.

І справді, композиція поеми засновується на умовно-метафоричних, символічних засобах. Перша її частина — “Вишневий цвіт” — це калейдоскоп різноаспектних картин, із яких вияскравлюється внутрішній світ поета, його презирливе ставлення до тиранів, псевдопатріотів, самовіддана любов до отчого краю і невлаштованість особистого життя. І. Драч відштовхується від факту самотності Тараса Шевченка — “ні дружини, ні дітей, ні друга”, щоб змалювати, як Україна поспішає до хворого сина “одганяти знавіснілу смерть”, тривожачись і ридаючи, пропонуючи для зцілення липового чаю чи калини. Умовна форма марень, використана автором, відповідає фізичному стану недужої людини. “Перше марення” — жахкий спогад про покару солдатів шпіцрутенами. У виснаженій хворобою уяві поета акценти в цій картині екзекуції змінюються — він бачить замучених покриток, козаків, катованих солдатів, похнюплених казахів, навіть мертвих, які разом з Тарасом закликають до помсти панам і царям (“січуть шпіцрутени вельможні пишні спини”).

У “Другому маренні” до кімнати впурхує зграя “українських горобців”, яким поет (і автор) дає нищівну характеристику: “що нам сипнуть, те ми клюєм”; “пурхнули по смітниках”, “ми розпережемось орлами...”; “цвірінькнем тихо “Заповіт”. Якщо у “Першому маренні” вчувається відгомін “Сну” Тараса Шевченка, то в другому — сарказм та іронія на адресу українського панства з послання “І мертвим, і живим...”.

“Третє марення” — найтрагічніше, це болючі видіння знущань над поетом, його відхід у безсмертя.

Марення доповнюються голосами-голосіннями. Україна оплакує свого сина, а далекий дівочий зойк — то голос Оксани, знеславленої, як і Катерина, як і вся Україна, то і голос жінок, яких кохав Шевченко, але з жодною з яких не поєднав своєї долі, — Закревською, Рєпніною, Забаржаді, Піуновою, Ликерою.

Образ вишневого цвіту є наскрізним у першій частині поеми, символічним: гілочка вишні, яка розквітла в Шевченковій кімнаті, уособлює Україну, надію поета на її весняне оновлення.

Друга частина твору — “Вишневий вітер” — навіює асоціації із травнем, коли Шевченко повернувся в Україну, на Чернечу гору. Картину перепоховання Кобзаря І. Драч змальовує у властивих для нього умовно-метафоричних формах: проводжають українського генія найвідоміші світочі людського духу — Шекспір, Бетховен, Пушкін, Гойя. З вишневої гілки ніби виростає “вишневий вітер” безсмертя Шевченка на землі, в омріяному ним “садку вишневому”:

І доки світ
У плині літ —
Вишневий вітер,
Вишневий цвіт.