Іван Драч

Чорнобильська мадонна (аналіз)

Чорнобильська катастрофа стала трагедією, яка змусила людство задуматись над багатьма питаннями, деякі з них переосмислити, переоцінити. Ці проблеми стосуються основ буття, перспектив розвитку науки і цивілізації. Тож не дивно, що новітній апокаліпсис у казково-прекрасному куточку поліського краю викликав широкий світовий резонанс. Під кутом зору загальнолюдських проблем осмислює чорнобильську трагедію І. Драч, усвідомлюючи, що поетичне відтворення нечуваної катастрофи вимагає нового рівня художнього осмислення.

У художній системі поеми центральним є образ матері, що підкреслюється назвою твору, конкретною (чорнобильська) й узагальнюючою водночас (мадонна — любляча матір, молода, чиста, ніжна, яку католики називають матір’ю Ісуса Христа). Це підтверджується і назвами розділів (“Солдатська мадонна”, “Варіація на банальний київський сюжет, або ж Баба в целофані — наша мати”, “Материнська пісня з чоловічої душі”, “Банкет в пору СНІДу, або Скіфська мадонна”, “Хрещатицька мадонна”, “Вічна материнська елегія”, “Мати і “христопродавці”), а також епіграфами, якими автор підкреслює (і пояснює) свій творчий задум. Ними стали слова з поеми Т. Шевченка “Марія” та української народної думи “Бідна вдова і три сини”. І якщо в творі Кобзаря з великим пієтетом говориться про матір (“...На тебе, мати, возлагаю, святая сило всіх святих, пренепорочная, благая!”), то думу пронизує драматичний мотив відречення синів від рідної неньки. Цікаво, що рядки з цього твору наводяться двічі — як епіграф до всієї поеми І. Драча (у них ідеться про момент, коли сини виганяють матір з домівки) і до епілогу (тут поетом вибрано фрагмент, у якому показано розплату за негідний вчинок дітей). Отож автор орієнтується на усталені традиції у зображенні матері — святої і жертовної жінки, зрада і забуття якої є найбільшим гріхом, що неминуче веде за собою помсту, покару.

Проте вже у пролозі поет сумнівається, чи зможе він змалювати образ матері високомайстерно, адже до нього звертались “...протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки...”. Тривога і неспокій переслідують автора, він шукає слова, щоб передати те, що відчуває:

Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленість — дурна і випадкова.

Проте І. Драч переконаний, що мусить — хай жестами — розказати про найбільшу катастрофу XX ст. і її наслідки, розказати в ім’я життя на землі, а ідея життя тісно пов’язана з образом матері.

До нього поет звертався не раз. Його мати — невсипуща трудівниця, яка своєю добротою зігріває всю родину (“Сни матері в місті”, “Мій син фотографує мою матір...”), вона — “пташка сивочола”, джерело життя, найважливіша ланка в естафеті поколінь (“Тополі, тополі...”), а ще — Берегиня роду, запорука того, що

В мого роду — сто доріг,
Сто століть у мого роду.

Здається, постчорнобильська дійсність жорстоко перекреслила узвичаєні поняття, наслідки атомної аварії змусили людину засумніватись у тому, що життя — субстанція вічна і незнищенна. Зі сторінок поеми І. Драча постає матір, жінка, предковічна сутність якої змінилась, а це, на думку поета, є порушенням основ життя.

Хто ж вона, чорнобильська мадонна в інтерпретації поета? У розділі “Фізики і лірики” він болісно шукає відповідь на це запитання:

Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть?
Так, я вже знаю хто — Чорнобильська Мадонна!
Тебе вкрутила в чорну круговерть
Чи вилонила з молодого лона?

В одному переконаний І. Драч: колір мадонни — чорний. А це колір біди, горя, які розкриваються багатоаспектно саме через образ матері. Поет хоче вірити у її невмирущість у дітях, внуках, але моторошна дійсність вносить свої корективи. Зовнішній світ наповнюється зловісними знаками біди — іржавими тополями, чорними рушниками, квітами, напоєними цезієм і стронцієм. Чи не тому

...мати замкнула
Руками живіт,
Не хоче дитину
Пустити у світ.

Це Скіфська мадонна, яка, спостерігаючи новітні часи, “банкет в пору СНІДу”, боїться за долю і окремої людини, і людства. Хрещатицька мадонна — це символ-застереження нинішнім і майбутнім поколінням, адже замість дитини у неї в руках “спеленуте ніщо”:

Сахалися од тебе — що таке?
Бо ляльку ти з лахміття спеленала,
Бо молоко було в тобі гірке,
Бо всюди й скрізь дороги було мало.
...................................
Невже прокляття — суть твоя єдина?!

Замість портрета ніжної і чистої матері — примара божевільна із збитою на голові хусткою, запаленими губами. А найголовніше — вона не може продовжити рід, виконати свою природну місію на землі.

Проблему мати — діти І. Драч вирішує і в іншому ключі. Він говорить про невдячних синів — політиків, енергетиків, учених, поетів, які забули про свій обов’язок захищати і берегти матір, а значить, самі основи людського буття.

Доля жінки, матері — класична гуманістична тема — вирішується поетом своєрідно і за змістом, і за формою. Автор використовує композицію-колаж, яка дає змогу йому вільно оперувати темами, мотивами, проблемами. Він звертається до ускладненої метафоричності, асоціацій, широких культурологічних паралелей, і це відповідає його творчому задумові — донести до серця кожної людини біль і правду Чорнобиля, його трагічні наслідки для всього людства:

Сіль пізнання — це плід каяття...
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету... Це хворе дитя!..