Григір Тютюнник

Три зозулі з поклоном (аналіз)

В автобіографії Григора Тютюнника є такі рядки: “У тридцять сьомому році, коли батькові сповнилося рівно сорок, його заарештували, маючи на увазі політичний мотив, і пустили по сибірських етапах...”. Тільки у середині 50-х батька письменника було реабілітовано посмертно.

Новела “Три зозулі з поклоном” має біографічну основу, але про репресії сталінського режиму за життя Григора Тютюнника заборонялося навіть згадувати, тому довгий час цей твір не публікувався. Коли ж його надрукували в журналі “Ранок”, то недремна цензура внесла правку: “Сибір неісходиму” було виправлено на “цей світ неісходимий”. Цікаво, що в тексті новели — в останньому листі батька — є такий коментар від імені юнака: “Сибір неісходиму” було нерішучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: “Сибір неісходиму”. Якщо цензор у 30-х роках не побоявся залишити цю фразу, розуміючи її важливість для рідних репресованого, то в час написання новели навіть натяку на місце заслання не допускалося. Такою жорстокою була і залишалась радянська дійсність.

Попри драматизм суспільних колізій, відображених у творі завуальовано (з листа батька: “Роблю я тут, як і дома: вікна (тільки не для хат), двері (тільки не фильончасті), столи, ослони, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі крадькома...”; лише згадка про “Сибір неісходиму”), це новела про кохання. Так само вважає автор, бо творові передує епіграф “Любові всевишній присвячується”.

Кохання, змальоване Григором Тютюнником, і звичайне, і незвичайне водночас. Звичайне — перед читачем любовний трикутник. Незвичайне — персонажі цієї історії сягають таких вершин душевної чистоти, вірності, щирості, відкритості, що це викликає пронизливий щем і захоплення високістю їхнього внутрішнього світу. Адже любов Марфи до одруженого чоловіка — красеня Михайла — ні для кого не була таємницею: ні для самого Михайла, ні для його дружини. Хіба що Марфин чоловік Карпо не помічав нічого, бо жив досить приземленими інтересами. Через вдало знайдену деталь — Карпо “над галушками катується” — відтворюється і внутрішній світ цього персонажа, і нещасливе заміжжя Марфи.

І Соня, і Марфа самовіддано кохають Михайла — “сокола... ставного такого, смуглого,” з чорними очима. Мати оповідача, знаючи про Марфине почуття, не вбачала в ній суперницю. Спочатку — бо вірила у порядність Михайла, що підкреслюється таким діалогом:

“— Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться.

А він:

— Навіщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?”

А потім, коли чоловіка заарештовано, жінок зблизило горе.

У свою чергу, Марфа розуміла безнадійність свого почуття до одруженого Михайла, хорошого сім’янина і батька. Вона жила тим, що могла бачити його, поспівати або погомоніти з ним. Після арешту Михайла Марфа живе листами від нього. Вона перша вгадує, що є вісточка, силою своїх почуттів так зворушує доброго сільського поштаря дядька Левка, що той протягує їй дорогий конверт, адресований Соні: “Вона хапає з Левкових пучок листа — сльози рясно котяться їй по щоках — пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу...”.

Композиція новели — це переплетіння голосів Соні, Михайла, їхнього сина, це й обрамлення — дорослий син розпитує матір про минуле, бо його бентежить щоразу пильний погляд Марфи. Характер батька, як і весь трагізм цієї незвичайної історії, розкривається в останньому листі Михайла. Це дуже чесна, правдива людина, тому, напевно, й потрапив до сталінських таборів. З усією прямотою він пише дружині: “Не суди мене гірко. ...Я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї... Сходи, моя єдина в світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку.

Обнімаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму”.

У цих рядках — уся складність перипетій життя, які часто неможливо класифікувати однозначно: де чорне? де біле? а де їхні відтінки? Тому як підсумок звучать слова юнака:

“А ще думаю:

“Чому вони не одружилися, отак один одного чуючи?”

— Тоді не було б тебе... — шумить велика “татова сосна”.”