Обкладка піхов меча з могильника Гринів

Територія поширення пшеворської культури II ст. до н. е. — рубежу IV—V ст. н. е. охоплює переважно межиріччя Вісли та Одеру в Польщі, а також басейн Західного Бугу й Верхню Наддністрянщину в Україні. Уперше пам’ятки цієї культури було відкрито в 1905 р. неподалік містечка Пшеворська (південний схід Польщі), звідки вона й одержала свою назву. В Україні вивчення пшеворської культури почалося в 1970-х pp. Відтоді було відкрито чимало неукріплених поселень та могильників.

Так, неподалік села Гринева Львівської області (Верхня Наддністрянщина) влітку 1975 р. археологічна експедиція під керівництвом Д. Козака розкопала надзвичайно багате поховання знатного воєначальника або вождя 20-х pp. І ст. н. е., розташоване в центрі великого могильника пшеворської культури. У ньому був здійснений традиційний обряд спалення трупа. Під поховальною урною і довкола неї знайдено чимало різноманітних предметів зброї, особистих прикрас, побутових речей.

Звичай класти поруч із померлим воїном предмети зброї пшеворці перейняли від кельтів. На рубежі тисячоліть соціальний статус воїна значно зростає. Це пов’язано з переходом від патріархально-родових відносин у пшеворській культурі до військової демократії.

Від кельтів пшеворські племена запозичили й обряд навмисного псування зброї перед покладанням її в могилу. Передусім ламали на кілька частин мечі. Згинали або так само ламали всі інші предмети зброї, ножиці, ножі й навіть остроги. В цьому полягає одна з найсвоєрідніших рис поховального обряду пшеворської культури. Судячи з усього, разом зі смертю представника вельможного роду його одноплемінники або жерці “вбивали” і його речі, щоб надалі вони могли служити йому в потойбічному житті.

Саме такий обряд здійснено над бойовим мечем, щитом, наконечником списа, кількома ножами, ножицями та іншими предметами, знайденими в багатому похованні на могильнику Гринів. Страхом перед небіжчиками можна пояснити і звичай утикати зброю та інші гострі предмети у дно поховальної камери й навіть у кістки померлого. Так, увіткнуті у дно могили в Гриневі уламки меча повинні перешкодити душі померлого покинути “новий дім” і тим самим убезпечити від неї одноплемінників чи родичів, шо залишилися в живих.

При дослідженні інших поховань пшеворської культури зафіксовано випадки, коли гострі предмети (ножі, шпильки, наконечники списів) устромлювали в купи кальцинованих кісток — із метою нейтралізувати “небезпечних” мерців (чаклунів). Можливо, так люди захищалися від перевертнів, не давали їм шкодити живим.

Самі поховання здійснювали в ямах, без будь-яких конструкцій над землею. Щоправда, згідно із припущеннями, земля, вибрана з могили, могла бути насипана у вигляді горбка. Іноді поховання позначали й невеликими каменями.

Унікальною не тільки для пшеворської культури, а й загалом для Європи кінця І тисячоліття до н. е. — початку І тисячоліття н. е. є ажурна обкладка піхов меча з поховання № 3 у селі Гриневі. Цей твір, виконаний, поза сумнівом, на замовлення, належав вождю племені або групи племен, який посідав виняткове місце в суспільстві, що підтверджує не тільки розташування його могили в центрі могильника, а й багатий поховальний інвентар (керамічна урна у вигляді римської посудини для кремації, велика кількість дорогоцінної зброї та ритуальний меч із надзвичайно рідкісними обкладками).

Зображення на цій обкладці піхов не можна розглядати як побутові чи жанрові — тільки як утілення певних міфологічних уявлень. Імовірно, вони відображають структуру впорядкованої світобудови — Всесвіт, як його розуміли давні люди. Рубіж і перші століття нової ери — це період міфологічного світосприймання, в основі якого були уявлення про єдність природного й суспільного, колективного й індивідуального.

Вертикальна композиція і рослинні елементи зображень на обкладці дозволяють вважати цей унікальний твір художньої металообробки етапом “світового древа” у мистецтві, коли цей образ був своєрідним символом розуміння простору. Багатофігурна композиція обкладки піхов меча дає уявлення про те, як пшеворські племена Наддністрянщини та Волині розуміли структуру впорядкованої світобудови. Як вважає Д. Козак, “Центральний сюжет ажурної пластини — священний шлюб — відбиває основний елемент структурної моделі світу — космогонічний акт, у якому беруть участь боги-деміурги, міфологічні персонажі героїзованого типу”.

Місце виготовлення обкладки не встановлене, тому що її унікальні сюжети не мають навіть віддалених аналогій у декоративно-ужитковому мистецтві кельтів, гето-даків чи германців кінця І тисячоліття до н. е. — початку І тисячоліття н. е. В іконографії зооморфних образів простежується вплив фракійського, а в антропоморфних — кельтського мистецтва. Наприкінці III — у II ст. до н. е. в кельтів були так звані красиві мечі, піхви яких було прикрашено вишуканими накладними пластинами із тваринними, рослинними чи геометричними орнаментами, виконаними в техніці карбування і гравірування. Тому можна припустити, що піхви з могильника в селі Гриневі було виготовлено в одній із провінційних майстерень Римської імперії.

Нині цей витвір зберігається у фондах Інституту археології Національної академії наук України.

Опис обкладки піхов меча. Накладні прикраси тильної та нижньої частин зовнішнього боку виготовлені з масивних бронзових пластин (збереглися в кількох фрагментах). Верхню частину зовнішньої обкладки (21,7x3,5 см) виконано з найтоншого листа латуні (сплаву червоної міді з цинком, свинцем, оловом і нікелем) у вигляді ажурної п’ятиярусної пластини із зоо- й антропоморфними зображеннями міфічної епохи першопредків і першотворення.

У центрі обкладок — сюжет, якому підпорядковано всю багатофігурну композицію. Це укладення священного шлюбу, що передує народженню героя. Тут, у великому, витягнутому по вертикалі, клеймі, зображені фігурки оголених безбородого юнака і дівчини, які обнялися й цілуються, наділені підкресленими статевими ознаками й непропорційно великими головами. Це священна пара: батько Небо і мати Земля. Художник старанно зобразив тільки їхні зачіски — акуратно заплетене в довгу косу волосся дівчини й короткий, зачесаний догори чуб чоловіка. Риси їхніх облич досить слабо окреслені: дугоподібні брови, великі очі, прямі носи, м’ясисті губи і вуха. Під ними зображено фігурку барана, який пасеться в лузі. У нього довга вовна, акуратно розділена на окремі пасма, видовжені вуха й закручені роги. Унизу композицію завершує воїн на бойовому коні, озброєний списом і круглим щитом із невеликим умбоном у центрі. Голова вершника з коротко підстриженим волоссям ідентична голові чоловічого зображення на центральному ярусі пластини. На думку Д. Козака і Р. Орлова, образ культурного героя-першопредка символізує мотив боротьби Бога-героя із силами хаосу. У її результаті відбудеться звільнення життєдайної сили землі та плодючості худоби, що були основним космогонічним аспектом індоєвропейської міфологічної традиції. З цією алегоричною композицією тісно пов’язане зображення барана в оточенні рослинних пагонів, що символізує ідею родючості. Вершника можна розглядати як стража підземного світу.

Над центральною сценою — крилатий орлиноголовий грифон у динамічній позі. Його тулуб і шия покриті довгими закрученими штрихами, виконаними різцем. За допомогою того самого інструмента зображені пір’їни та вовна чудовиська. У міфології багатьох індоіранських народів ця фантастична істота була не тільки хижаком, а й мала зв’язок із небом. Її образ часто асоціювався з вогненним началом, перетворенням Всесвіту, тобто космогенезом. Ажурну пластину увінчує фігурка хижого звіра, який терзає здобич. Її вміщено в невеликому прямокутному клеймі. Це, мабуть, вовк, якого у слов’янській міфології ототожнювали з божеством Велесом (Волосом) — заступником тварин. Часто Велес був зооморфним противником бога грози Перуна.