Срібні оправи турячих рогів із Чорної Могили

Наприкінці першого тисячоліття нової ери слов’янські ювеліри опанували черніння на сріблі, дрібну скань і зернь, гравіювання і карбування. Небувалого розквіту набули орнаментальні стилі. Найпоширенішим був так званий геометричний стиль. Ним оздоблювали здебільшого різноманітні мініатюрні срібні вироби, декор яких поступово набував надзвичайної витонченості. Згодом у майстрів з’явився інтерес до зображення фантастичних птахів, звірів і рослин. Найяскравіше цей стиль утілено у срібних оправах верхньої частини двох турячих рогів із Чорної Могили в Чернігові.

Ці рідкісні вироби знайшов у 1872 р. відомий археолог Д. Самоквасов у найвеличнішому кургані Давньої Русі. З давніх-давен у народі він дістав назву Чорна Могила. Маючи в основі ідеальне коло окружністю 170 м, насип заввишки 11 м куполом звужувався вгору. Його оперізував рів завширшки до 7 м. Під товстенним шаром землі виявили виняткові за своєю цінністю та багатством знахідки з поховання князя племені сіверян Чорного, легендарного засновника Чернігова, а також юнака і дівчини — зброю, посуд, прикраси, золоті монети. Щоправда, вони сильно постраждали в полум’ї поховального кострища. У верхній частині лежали чудові за майстерністю виконання, оправлені в срібло, турячі роги (посудини для пиття), не зачеплені вогнем. Їх поклали в могилу після закінчення поховальних обрядів, найімовірніше, безпосередньо перед насипанням кургану.

У записах першого арабського мандрівника Східною Європою Ібн-Фадлана є розповідь, багата на цікаві етнографічні спостереження, про традиції зведення курганів і обряди поховання, характерні для слов’ян першої третини X ст.

Отже, на обраному для поховання місці спочатку влаштовували кострище, на якому спалювали небіжчика та його дружину. Навколо трупів клали багато зброї, прикрас, посуду й побутові предмети. Біля ніг покійників складали туші биків, осідланих і загнузданих коней. Коли поховальне кострище догорало, частину зброї та бойових обладунків виймали. Після цього починали споруджувати величезний курган, окреслюючи його діаметр за допомогою мотузки і двох палиць. Коли насип досягав половини чи третини запланованої висоти, на вершині викладали винесену з вогню зброю, доповнюючи її дорогим ритуальним посудом. Певний час після того біля військових обладунків влаштовували тризну, а потім зводили решту величезного земляного насипу. Завершальним актом поховального обряду було встановлення на вершині кургану високого стовпа з вирізьбленим ім’ям покійного.

Взявши до уваги сукупність деталей, можна припустити, що описаний Ібн-Фадланом обряд поховання багато в чому відповідає тому, що виявили археологи при розкопках Чорної Могили. Та найістотнішим підтвердженням слів арабського мандрівника були турячі роги в срібній оправі, покладені поверх кострища.

Менший із рогів (завдовжки 54 см) оздоблений пишним рослинним орнаментом, на більшому (завдовжки 67 см) зображені фігури людей поміж фантастичних звірів і птахів. Вражають витонченість і добірність срібних оправ — шедеврів мистецтва художньої обробки срібла.

Під час розкопок у Чорній Могилі знайдено візантійські монети часів імператорів Василя І (867—886), Романа І (920—944) та Константина VII Багрянородного (913—959). Тому науковці відносили турячі роги до X ст. На думку ж академіка Б. Рибакова, ці ритуальні вироби могли бути виготовлені раніше, ніж відбулося поховання, можливо, наприкінці IX — на початку X ст. Тривалий час їх використовували при відправленні культів. Цього висновку учений дійшов після того, як Ф. Мішуков у 1935 р. при реставрації рогу з тератологічним фризом виявив під оправою гравірований візерунок. Отже, спочатку цей турячий ріг не мав срібної оправи, а був прикрашений традиційним, більш раннім орнаментом. Передаючи з покоління в покоління цю реліквію, служителі культу зрештою замовили для нього дорогу оправу і, можливо, ще один ріг із аналогічним за стилем і технікою виконання декором.

Обидва роги з Чорної Могили залишені майстром у їхньому природному вигляді. Оправами вкриті тільки широкі устя, а в середній частині прикріплено квадратні накладки з рослинним декором. Зображення виконані технікою карбування. Тло позолочене і суцільно вкрите незліченними ямочками, що імітують зернь (тільки на одному із рогів їх понад 5 тисяч). Усі фігурки залишені срібними і чітко вирізняються на насиченому теплими відблисками позолоченому тлі. Дрібні деталі (пір’їни, шерсть, луска) вкриті найтоншим гравіруванням. На думку деяких дослідників, поверхня оправ додатково була декорована почорненим візерунком, шо, входячи в лінії малюнка, посилював і підкреслював його графічну досконалість.

Спроби знайти в мистецтві Сходу і Західної Європи аналогії до зображень на поверхні рогу були безрезультатними. Для окремих деталей фігур фантастичних драконів знаходять паралелі в скандинавському мистецтві, спостерігаючи водночас форми давно минулого скіфо-сарматського “звіриного стилю” — фантастичних звірів у найхимерніших сплетіннях. Подоба птахів і вовка викликана до життя поганською міфологією, яка обожнювала тварин і наділяла їх надзвичайними рисами.

Найбільше досліджена символіка півня — священного птаха Сонця. Він не тільки схожий на небесне світило, а й сам є земним образом, зооморфною трансформацією вогню — сонця. Його спів, згідно з багатьма віруваннями, проганяє нечисту силу.

Стрічка з’єднує чепурного півня з вовком, який у багатьох повір’ях давніх слов’ян символізує успіх у початій справі. Від них вона переходить до коней-грифонів, сплетених між собою хвостами і крилами, позначаючи магічний зв’язок тварин і чарівні сили природи. Як і півень, кінь-грифон у слов’янській міфології асоціювався із сонячним божеством. З цими персонажами не пов’язані зображення двох драконів, котрі переплелись у смертельній сутичці і гризуть один одного. Обабіч них — два орли.

Чому на оббивці показано чоловіка, який тікає від стріли? Чому жінка тримає лук без стріли? Усе це залишається загадкою, як і чимало інших образів тварин і птахів, зв’язаних в єдине композиційне оповідання.

Загадковий сюжет центральної частини фризу, з погляду Б. Рибакова, можна зрозуміти за допомогою однієї з найдавніших чернігівських легенд. У ній розповідається про молодого київського дружинника Івана Годиновича, який вивіз із Чернігова дівчину Настасію, засватану за Кощія Безсмертного. Дорогою Кощій напав на юнака і з допомогою дівчини прив’язав його до дерева. Але з’явився віщий птах і людським голосом промовив Кощієві лихі слова. Коли той намагався вбити птаха, стріли поверталися і уражали Кощія на смерть.

Проте інші вбачали в цьому сюжеті глибший зміст. Джерелом композиції вважають не тільки легенду, а й коло “богатирських казок”, де подвиг героя мав індивідуальний, а не державний характер. Безперечно одне: ріг являє собою винятковий твір, єдину пам’ятку давньослов’янського мистецтва, в якій відбита якась міфологічна легенда чи епос. Композиція знахідки належить до оповідального, казково-билинного жанру, так добре знайомого з літературних творів, прочитаних у дитинстві. Центральне місце в декоративній композиції відведено коням-грифонам, що додатково підкреслено розкішним вигадливим візерунком у вигляді рослинної пальметки. Відчувається невимовний потяг художника до декоративної пишності, своєрідності і химерності. Людські фігурки, в руках котрих луки зі стрілами, на тлі зооморфних образів вирізняються своєю правдивістю і динамічністю.

Менший ріг прикрашений рослинним орнаментом зі стилізованими чотирма лілеями — кринами (геральдичними ліліями), переплетеними між собою стеблинами. Подібні зображення крину трапляються на великій території Східної Європи. Зокрема, вони збереглися на срібних поясних медальйонах із Гніздовського могильника на Смоленщині, а також у декорі предметів, які походять з Приладожжя та Києва. Схожий орнамент із лілеєподібних стебел прикрашає срібну оправу держална меча, знайденого в Києві біля Золотих воріт у 1909 р. Порівнюючи ці вироби, можна припустити, що вони виготовлені в одній художній майстерні, в стилістичних традиціях якої зберігалося прагнення до декоративної пишності й вигадливості. Але походження оправи, безумовно, місцеве.

У самому виконанні оправи турячих рогів помітні певні відмінності, пов’язані, вочевидь, з різним декоративним задумом. Оправа рога із зображенням складної багатофігурної композиції виконана в техніці карбування, із подальшим гравіюванням, чорнінням та позолотою. Оправа меншого рога вкрита тільки гравіюванням, а рослинний декор — позолочений. Чистим залишено сріблясте з блискучими переливами тло. Здається, шо це мистецька імітація поверхні дорогоцінної тканини, яку розшили золотими та срібними нитками.

Краса і велич турячих рогів приваблювали давніх слов’ян. У багатьох легендах, переказах і казках, у давньоруській літературі збереглися розповіді про золоторогих турів, турів-оленів, баранів із золотими рогами. Цим тваринам приписували надприродну силу, тому в “Слові о полку Ігоревім” князь Всеволод зветься “яр-туром” або “буй-туром”. “Турова божниця” згадується в літописі XII ст. Можливо, у поганських повір’ях тури були не тільки священними тваринами, а й тотемами, образами сонячного божества. У багатьох слов’янських племен зафіксоване народне свято “туриця”.

Турячі роги з Чорної Могили в Чернігові нині зберігаються в Державному історичному музеї в Москві.

Опис оправ турячих рогів. Більший ріг прикрашений складною композицією, утвореною фігурами чудовиськ, тварин, птахів і людей, які становлять окремі парні групи. Елементи цього фриза розміщені таким чином, щоб людина, п’ючи з рога, споглядала фігури жінки, чоловіка та орла з розпростертими крилами. У центральній частині композиції — двоє фантастичних грифоноподібних коней, тулуби яких з’єднані великою пальметою зі стеблами, що переходять у вигадливо вигнуті крила. Зліва зображена фігурка орла, під якою кудись стрімко біжать два собаки. Завершують орнаментальну стрічку в цій частині композиції два дракони з переплетеними шиями і хвостами, а також пальметою.

Справа від центру — вовк, який мчить із поверненою вліво головою, і величезний півень із вигадливим оперенням. Далі — дві людські фігурки із луками в руках. Чоловік оглядається назад, у напрямку стріли, що його наздоганяє; перед жінкою — птах із низько нахиленою в її бік головою.

По горизонталі композиція (по обидва боки) обрамлена орнаментальними медальйонами з лілеєподібними кринами, близькими до візантійських прототипів. Усі фантастичні істоти, звірі та птахи подані в найхимерніших сплетіннях, що підкреслює їхній сюжетний зв’язок.

На центральному фризі зображення тварин переважають над людськими, які сприймаються крихітними, такими, що насилу протистоять грізній стихії тваринного світу.

Розкішна орнаментика, що передає деталі оперення та шерсті драконів, птахів і звірів, підкреслює їхню непереможність, силу та войовничість. Усі фігури завдяки складному, тонко проробленому орнаменту, вплетеному в їхні тіла, сприймаються як єдиний візерунок.

Менший за розміром ріг вкритий тільки рослинним орнаментом, що, безсумнівно, виконував функцію оберегу. Його стебла, пропущені крізь ажурні кільця, утворюють складно переплетені симетричні фігури, що завершуються біля вінців гостролистими пагонами. Крини — стилізовані лілеї, з яких складена розкішна за врівноваженістю, чіткістю і симетричністю композиція. Мотив крину, або геральдичної лілії, у давніх слов’ян символізував родючість, беручи початок від “дерева життя” — дерева з насінням усіх рослин. Його, за уявленнями древніх, охороняли крилаті пси симаргли (собакоптиці), сирини (віли-русалки), а також нехижі птахи. Останні були символом добра і сімейного щастя. Від них, за легендою, походить сама земля і все, що живе на ній. Композиція крину визначила форму давньоруських хрестів-енколпіонів. Також він був позначений магічним, захисним змістом.