Будинок Корнякта у Львові

Площа Ринок у Львові була й залишається центром міста, зосередженням його громадського, економічного та культурного життя, є типовим прикладом планування й забудови головного відкритого простору середньовічних міст Європи. Назву свою вона отримала від німецького слова “ринг”, що згодом переросло у слов’янських країнах у поняття “ринок” — місце торгівлі. Вік площі Ринок — шість століть, але вся історія Львова минула на цьому, порівняно невеликого розміру (142x129 м), просторі. Одна з визначних будівель, що утворюють суцільну стіну середньовічної забудови площі, — палац Корнякта, який збудували в 1580 р. львівські архітектори італійського походження Петро (Пієтро) Барбон (?, Італія — 1588, Львів) і Павло (Паоло) Римлянин (?, Рим — 1618, Львів) для багатого львівського відкупника грецького походження Костянтина Корнякта. За свої фінансові послуги королю він отримав від нього дозвіл звести будинок, зайнявши не одну, а дві вузькі ділянки готичних “кам’яниць” (так у середньовіччі в Україні називали кам’яні житлові будинки) загальним розміром 60x20 м, що належали раніше львівському міщанинові та купцеві Мельхіору Хазе і згоріли в пожежі 1571 р. Після цього купець продав ділянку Корнякту, котрий домігся за свої заслуги королівського дозволу збудувати не традиційний для середньовіччя тривіконний будинок, а палац, у якому, на порушення Магдебурзького права — зведення правил про міське самоврядування, на фасад виходили б шість вікон. Цим пояснюється відмінність планування та об’ємно-просторового вирішення будинку від інших житлових будівель Львова. В будинку Корнякта по фасаду розміщено вдвічі більше вікон. При цьому службові приміщення на першому поверсі та житлові на другому та третьому розташовані не з одного боку коридору, а з обох. На замовлення господаря зодчі палацу того самого року спорудили також дзвіницю Успенської церкви, названу згодом за ім’ям свого видатного замовника вежею Корнякта (1572—1582; архітектор П. Барбон). Вежа-дзвіниця стрункою вертикаллю визначає місце ансамблю в загальній забудові; її добре видно з багатьох точок старого міста й прилеглих до нього пагорбів, незважаючи на досить незначну висоту її перших трьох ярусів (40 метрів без наметового покриття).

Власники палацу мінялися, але назва збереглася до наших днів, як і слід, залишений ним в історії стародавнього Львова. Корнякт помер у 1603 p., а через двадцять років його будинок продали багатому чернечому ордену кармелітів. Невдовзі він став власністю польського магната й воєводи Якуба Собеського, батька майбутнього короля Польщі Яна III Собеського. Саме тому згодом кам’яницю називали Королівським палацом, вона ще довгі десятиріччя була однією з найпрестижніших будівель Львова. З нею пов’язана історична подія: в 1686 р. тут підписано мирний договір — “Вічний мир” між Річчю Посполитою та Московською державою, що завершував багаторічну національно-визвольну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського гніту і за яким Польща відмовлялася від своїх посягань на Київ і Лівобережну Україну, а також зобов’язувалася не утискувати місцеве українське населення, шанувати його права та віру. В 1908 р. останній приватний власник будинку вигідно продав його місту, після чого в 1910—1912 pp. було здійснено необхідні на той час для будинку капітальний ремонт і реставрацію, його було очищено від пізніших нашарувань і пристосовано до експозиції міського музею імені Яна III. В 1940 р. тут відкрито Львівський державний історичний музей.

Будинок Корнякта зведено в період активного будівництва у Львові та реконструкції головної міської площі Ринок, яку забудовували в XVI ст. за периметром кам’яними житловими будинками. Саме тоді остаточно складається тип львівського міського будинку, так званої кам’яниці, яка на відміну від суворого готичного будинку попередньої доби набуває приємного відкритого зовнішнього вигляду й затишного інтер’єру. Має традиційний для середньовічної міської забудови витягнутий у глибину ділянки план. Будинок є прикладом житла заможного львівського городянина: триповерховий і шестиколонний, він має вигляд справжнього палацу з пишно прикрашеним фасадом та інтер’єрами. Наприкінці 1570-х pp. старі будівлі на ділянці було розібрано, збережено лише великі готичні підвали, й на звільненому місці львівський архітектор П. Барбон збудував за зразком італійських палаццо міський будинок із відкритим внутрішнім двором. Головний фасад будинку з боку площі триповерховий, шестивіконний по кожному з поверхів, має завершення у вигляді високого аттика з каріатидами та атлантами, архітравом і фризом із консолями, завершеними скульптурними фігурами. Парадний вхід являє собою портал, декорований коринфськими колонами і прикрашений різьбленням на камені та мальовничим картушем. Поверхи рустовані, вікна оформлені трикутними сандриками-фронтончиками. Фасад будинку має вишукані художні форми. В глибині ділянки — внутрішній дворик із відкритою аркадою-галереєю, реставрацію якого здійснено в 1930-х pp. Названий городянами “італійським” за схожість із міськими двориками Флоренції та Риму і такий, що повторює на українській землі українські ренесансні традиції, він заслуговує на окрему увагу і є львівською архітектурною пам’яткою. Внутрішній дворик будинку Корнякта оформлено з трьох боків відкритою триярусною галереєю-аркадою, прикрашеною тосканськими та іонічними колонами, аркадами й балюстрадами. Галерея, крім суто утилітарної функції — поєднання двох споруд, створює чудовий дворовий інтер’єр.

У ренесансній архітектурі будинку збереглися й елементи готики: в залі першого поверху залишилися стіни та склепіння будівлі XV ст. із нервюрними склепіннями. Верхні поверхи мають плоскі стелі. Проте більшість приміщень набули барокових рис під час реставрації XVIII ст., про що повідомляє меморіальна закладна дошка над входом. Великий інтерес становлять парадно оформлені зали з оригінальним ліпленням стелі та стін, старовинними дзеркалами, шпалерами, мармуровими камінами, художнім паркетом. У приміщеннях будинку збереглося і кілька різьблених кам’яних порталів. Будинок другим своїм фасадом виходить на вулицю Івана Федорова. Він має скромніший вигляд, його основним архітектурним акцентом є великий широкий середньовічний портал, перенесений із головного фасаду на початку XIX ст.

Сучасного зовнішнього вигляду будинок набув після значних переробок наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Первинний задум зодчих змінив час: кожний новий власник палацу прагнув внести якісь зміни й доповнення до планування будівлі, прикрасити по-своєму її інтер’єри та фасади. Лише чудовий зал готичного стилю на першому поверсі залишився від попередньої будівлі. Портал головного входу з масками й гірляндами та аттик із лицарями з’явилися в період “королівського” володіння (1678 p.). До цього періоду належить і докорінна зміна фасадного вирішення та його художнього оформлення, декор якого має аналогії у творчості німецького скульптора та архітектора Андрія Лютера (1660—1714), який працював наприкінці XVIII ст. у Галичині. А балкон по всій ширині головного фасаду на другому поверсі зроблено значно пізніше, в 1817 р. будинок разом із внутрішнім двориком і тильним фасадом займає всю довжину кварталу, маючи другий фасад і вхід із боку вулиці Івана Федорова. Вхід обрамлює ренесансний портал із ремісничим знаком свого творця — будівничого П. Барбона та абревіатурою “МРЕВ”, що означає “Муратор Петро Барбон”. На замковому камені порталу є точна дата завершення зведення будинку: “27 Ар 1580”, тобто у квітні 1580 р. Надбудований наприкінці XVIII ст. четвертий аттиковий поверх із парапетом, прикрашеним обелісками з дельфінами з боків і скульптурами лицарів у латах між ними, мальовничо увінчує будинок. Ці зміни майже повністю зтерли ренесансні риси його архітектури.

Через віки своєї історії будинок Корнякта зберігає свою активну роль у житті давнього міста: влітку тут працює кафе, а вечорами відбуваються концерти класичної музики.