Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні пам’ятки історії та культури України

Срібна амфора з кургану Чортомлик

(IV ст. до н. е.)

На главную
Видатні пам’ятки історії та культури України
Срібна амфора з кургану Чортомлик

Унікальні знахідки із золота, срібла, електру, які знаходять лише у скіфських курганах кінця V—IV ст. до н. е., викликали цікавість учених — хто і де їх виготовив? На відміну від еллінського мистецтва з його монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою та більш камерним вазописом і коропластикою, скіфи надавали перевагу торевтиці — художнім виробам із металу. Одяг, кінська збруя, військові обладунки, посуд і ритуальні предмети покривали рельєфними фігурними зображеннями людей, тварин і рослин. Аналогії численних оздоблень є в монументальному мистецтві давньогрецьких художників. Саме традиції класичного еллінського мистецтва, покладені в основу багатофігурних сцен і орнаментики, привели дослідників до висновку, що це вироби висококласних грецьких торевтів.

Ковкість, м’якість і легкоплавкість дорогоцінних металів були визначальними при технічних способах ювелірної обробки — литва, карбування, гравірування, філіграні тощо. Майже всі вироби грецьких майстрів виготовлені в барельєфі в техніці басми методом металопластики, що яскраво простежується на дорогоцінних ритуальних посудинах із курганів Солоха, Чортомлик, Куль-Оба, Гайманова могила.

До одного з таких унікальних виробів належить срібна позолочена амфора з Чортомлика зі сценами приборкування коней.

Розташований за 20 км від Нікополя (Дніпропетровської області) на правому березі Дніпра, біля річки Чортомлик, курган іще в середині XIX ст. піднімався величезним (заввишки понад 20 м, діаметром 350 м) земляним насипом, породжуючи в навколишніх селах легенди про поховані в ньому скарби. На його вершині стояла половецька кам’яна баба, якій поклонялися місцеві жителі, вважаючи, нібито вона оберігає від нещасть. Настав час, і це місце стало всесвітньо відомим як Чортомлицький курган чи просто Чортомлик.

Його розкопки в 1862—1863 pp. провів відомий археолог Іван Забєлін. Це був, як тепер говорять, пілотний проект щойно створеної Імператорської археологічної комісії при Міністерстві двору, у компетенції якої було проведення розкопок і дослідження давнини, причетної до вітчизняної історії. Відповідно до умов договору з удовою генерал-майора Зейфарта, котра володіла землями, на яких стояв Чортомлик, їй було обіцяно віддати кожну третю однакову річ, а за знайдені в єдиному екземплярі предмети сплатити третину вартості дорогоцінного металу. Крім цього, у власність пані Зейфарт переходили вироби, що “не мають археологічного інтересу”. А такими тоді вважалися всі, котрі не могли прикрасити імператорський Ермітаж. Головною метою археологів XIX ст. була гонитва за коштовностями, за золотом.

Тільки наступного року після початку розкопок археологи відкрили могильну яму, розташовану на глибині 12 м від рівня материка. Те, що вона виявилася порожньою, вже не було несподіванкою.

Сюрпризи очікували на археологів згодом, коли почали розчищати грабіжницький лаз. Очевидно, під час пограбування кургану обвал землі присипав одного зі зловмисників. Це й перешкодило винести з могили всі дорогоцінні вироби. Частина їх була похована під обвалом разом із викрадачем.

Зрештою терпіння археологів, які продовжували вивчати пограбований курган, було щедро винагороджено. По кутках центральної могили були великі бічні підземелля — печероподібні ніші, завалені до моменту пограбування землею і не займані злодіями. У трьох із них знайшли поховання з величезною кількість коштовних ювелірних прикрас, посуду та озброєння. Тільки золотих пластин знайдено близько 2500.

Особливо багатим виявилося поховання цариці (або наложниці) і царського виночерпія. Кістяк жінки лежав на ложі зі слідами розпису блакитною, синьою, червоною, жовтою і зеленою фарбами. На ній було розшите золотими пластинами плаття і головний убір — стефана. Біля скронь, на шиї, зап’ястях і пальцях рук було чимало різноманітних золотих прикрас. На підлозі поховання стояло 14 глиняних амфор, велике срібне блюдо з черпаком і велика срібна позолочена амфора — найвидатніша знахідка в кургані й відома нині в усьому світі як Чортомлицька.

За радянського часу її намагалися викрасти з Ермітажу, але не змогли протягнути через розбиту кватирку, відірвали тільки ручку. Зараз відреставрована посудина з новою ручкою, як і раніше, милує око відвідувачів цього музею.

Торевт зобразив молодих і літніх бородатих скіфів. Зачесане назад і зібране у вузол волосся спадає охайними пасмами на плечі. Вони одягнені в куртки, обрізані ззаду і збоку, а спереду — трикутні звисаючі поли. Такий крій одягу зручний при верховій їзді, а сам фасон був досить поширений серед кочових народів. На куртці і широких штанях одного з кочівників нанесено гравірований орнамент у вигляді хрестиків і смужок. На ногах у всіх людей короткі м’які шкіряні чоботи, стягнені навколо щиколотки тонким ремінцем. Тільки двоє кочівників озброєні — до їхніх поясів підвішені горити різної форми.

Наближені до реального життя сцени приручення скіфами диких коней, найімовірніше, створили боспорські торевти. Складність у виготовленні досить великої посудини, її оригінальні фризи і стильові особливості свідчать про те, що вона належить якомусь талановитому афінському майстрові, якого, можливо, запросив до Пантікапея боспорський цар.

Автор досяг виразності завдяки витонченій техніці обробки металу. Барельєфні зображення на трьох фризах амфори виконано в техніці басми й металопластики. Не вся рельєфна поверхня на ній має однакову висоту. Так, фігури людей і коней (на головному фризі) та голови Пегаса і двох левів (нижня частина) відлиті окремо за втраченими восковими моделями. Рослинний орнамент на нижньому фризі з барельєфного поступово переходить у плоске гравірування зі зворотного боку. Риси облич, зачіски номадів, гриви і хвости коней скрупульозно пророблені різцем. Тонкий шар амальгамної позолоти додає жвавості сяючому розсипу світлотіньових ефектів.

Жанрові сцени й зображення на центральному фризі, як і на амфорі загалом, трактують по-різному. Ймовірно, йдеться про певний міфологічний чи епічний сюжет, точно витлумачити який, однак, складно. Адже ми не знаємо численних варіантів міфів і епосу войовничих номадів. Безліч загадок таїть і побут того часу, за якого давні грецькі майстри черпали натхнення для своїх шедеврів.

Майстер прикрасив амфору суто еллінським міфічним образом — крилатим Пегасом. У ньому вбачають найяскравіший символ безкраїх степів і волелюбності народу. Водночас Пегас був утіленням водного джерела — головної життєдайної сили. У такому значенні амфора зі срібла уособлювала вічне життя, була неодмінним атрибутом в обрядах, пов’язаних, очевидно, із прирученням і розведенням коней.

Чортомлик був усипальницею скіфського царя, похованого з усією пишністю обряду. Крім центральної, у чотирьох бічних нішах знайдено поховання його дружини (чи наложниці) й чотирьох слуг. У курганному насипі виявлено ще п’ять могил. У трьох із них були кістяки 11 коней у розкішній, оздобленій золотом і сріблом, збруї. В інших — останки конюхів (чи зброєносців) у розшитих золотом шатах, з повними сагайдаками стріл. Геродот так описав обряд поховання скіфського царя: “Коли у скіфів помирає цар, то виривають велику чотирикутну яму... Тіло на солом’яних підстилках опускають у могилу, по обидва боки встромляють у землю списи, а зверху настилають дошки і покривають їх очеретяними матами. В іншій великій частині могили ховають одну з наложниць царя, попередньо задушивши її, а також виночерпія, кухаря, конюха, охоронця, вістуна, коней, первістків різної домашньої худоби, а також кладуть золоті чаші... По тому всі разом насипають над могилою великий пагорб, причому намагаються зробити його якнайвищим”.

Упродовж 1981—1986 pp. Чортомлицький курган досліджувала спільна україно-німецька археологічна експедиція. Найважливіші відкриття чекали на археологів при дослідженні курганного насипу, значною мірою знищеного ще при розкопках у XIX ст. Як основний будівельний матеріал при його зведенні використовували шматки дерну розміром 25x15 см, покладені трав’яним шаром донизу. Насипи скіфських курганів були не звичайними надгробками, а своєрідним символом — частиною “поховального інвентарю” у вигляді компактно складеного, сконцентрованого в одному місці пасовища, на якому паслися душі мертвих і принесених у жертву тварин, — вважає В. Ю. Мурзін.

Крім того, насип укріплено кількома кільцями пресованого мулистого грунту, а зовні — монументальним кам’яним бруствером, що зберігся в деяких місцях, заввишки 2,5 м. Простір між зовнішньою опорною стіною і схилом кургану заповнено бутовим необробленим каменем — таким чином навколо кургану утворювали рівний майданчик завширшки 7 метрів. Завдяки цьому здавалося, ніби курган Чортомлик стоїть на монументальній кам’яній платформі.

Біля його підніжжя знайдено безліч свідчень тризни, а також скелети людей і коней, що вперше підтвердило розповідь Геродота, нібито поховальний скіфський обряд ще відбувається через рік після спорудження кургану. Кочівники розставляли довкола пагорба своєрідну варту з 50-х навмисне вбитих скіфських воїнів, посаджених на мертвих коней.

При дослідженні поховальних споруд усередині кургану відкрито могилу, пограбовану в давнину, якої не помітив при розкопках Забєлін. У ній знайдено бронзовий казан, оздоблений двома орнаментальними фризами, срібні кубок і килик, гераклейську амфору.


Опис амфори з кургану Чортомлик. Майже вся поверхня амфори заповнена різноманітними зображеннями, розміщеними на трьох фризах. Головними серед них у середній частині є так звані сцени приборкування коней. Ці порівняно спокійні сюжети контрастують із двома однаковими сценами у верхньому ярусі посудини, де два орлиноголові грифони шматують оленя.

Внизу посудина для вина оздоблена карбованим, іноді гравірованим горельєфним орнаментом із волют, пальмет і квітів, серед яких зображено різних птахів — своєрідні символи безкраїх скіфських степів. Майстер помістив орнамент симетрично, відокремивши його від головного фриза тонкою стрічкою плетива. Рельєф, а такого більше немає на жодному з відомих виробів грецьких майстрів, виконано досконало, з особливою ретельністю щодо найдрібніших деталей. Рослинний декоративний орнамент такого типу набув поширення в червонофігурному вазописі, а його окремі елементи можна побачити в налобних стрічках жіночих головних уборів із цього ж кургану.

До нижньої частини амфори прикріплені своєрідні краники у вигляді трьох скульптурних голівок: двох левових (із боків) і однієї Пегаса (у центрі) над ними, від широких крил якого ніби виростає багатопелюсткова пальмета. Саме краник із головою Пегаса, безсумнівно, пов’язаний із головним сюжетом. Це підкреслює високий горельєфний орнаментальний фриз. По колу він поступово знижується, переходячи в гравірування на тильному боці амфори. Всі деталі голови Пегаса, оточеного променистим вінцем, ретельно пророблені різцем.

Психологічним центром головної композиції, розміщеної у верхній частині амфори на кільцевому фризі, є фігура коня, якого троє кочівників, спутавши арканами, намагаються повалити долі. Сцена експресивна і драматична. Напружені мускули, відхилені назад торси й зосереджені обличчя підкреслюють непокірну силу дикого степового звіра, котрий рветься на волю. Справа від них стоїть скіф, можливо, тримаючи в руках ласо. На жаль, кисті його рук не збереглися, що ускладнює точну інтерпретацію центральної сцени. Бородате обличчя з вираженими вилицями і глибоко посадженими очима дуже реалістичне.

Поруч із ним художник зобразив скіфа, який спутує коня. Компактна, врівноважена сцена має своєрідне продовження в лівій частині композиції, де кочівник, тримаючи тварину за передню ногу, намагається змусити її лягти. Очевидно, так людина сідала на коня. З двох боків багатофігурну композицію на амфорі завершують кочівники. Накинувши аркани на коней, вони тягнуть їх до себе. Персонажі показані в найрізноманітніших ракурсах, демонструючи таким чином складність приручення диких, необ’їжджених тварин.

Центральному фризу властивий урівноважено-спокійний ритм, якому підкоряються спеціально підібрані сцени. В основі його просторового рішення простежується вплив монументальної скульптури Еллади, насамперед класичного (строгого) типу рельєфу. Головною ознакою його є зображення окремої фігури людини чи багатофігурних груп в одному плані, котрі начебто рухаються повз глядача. Тло на ньому завжди залишається абстрактною відполірованою площиною. Головний закон, що визначає побудову фриза (взаємозв’язок окремих фігур і обгрунтована присутність їх у сцені), віртуозно дотриманий майстром.