Портрет отамана Данила Єфремова

Портрет виконано у 1752 р. для Успенського собору Києво-Печерської лаври на знак вдячності донському отаманові за його щедрі дари монастирю. Про це розповідає напис, розташований унизу правого кута картини. Відомо, що отаман Війська Донського Данило Єфремов відвідав Лавру, вписав своє ім’я в монастирський синодик на вічну пам’ять і подарував Успенському собору велике срібне панікадило.

Данило Єфремов відомий як один зі славетних отаманів Війська Донського, що керував величезним краєм і мав безмежну владу. Він заручився цілковитою підтримкою не тільки можновладців з Петербурга, а й самих імператорських осіб. Його батько, Єфрем Петров, родом із Москви, в 1670 р. переселився до Черкас, де спочатку успішно займався торгівлею. Згодом він пристав до козаків і почав брати участь у походах, де проявив себе справжнім воїном. Козаки обрали його в старшини, і він потрапив на Дон. Його син Данило Єфремов успадкував батьківські риси характеру, зокрема військову хоробрість. Батькова вдача проявилася в нього в дипломатичному хисті під час переговорів. Коли калмицький хан, невдоволений царськими представниками влади, зі своїми підданими залишив Російську імперію і відкочував за Кубань, Данило Єфремов у 1738 р. умовив його повернутися. Російська імператриця Анна Іванівна нагородила його за це отаманством. У 1753 р. він був уже надто старий, щоб виконувати отаманські повноваження, і його відпустили, надавши чин генерал-майора. На його місце призначили сина Степана. Тож портрет зображує отамана Єфремова в досить похилому віці, незадовго до його відставки та смерті.

Донське козацтво з’явилося ще на початку XVI ст. у результаті переселення на нижню течію р. Дон та її приток втікачів-переселенців і козаків із території України та Росії. Донське козацтво підтримувало тісні зв’язки із Запорозькою Січчю. Столицею його було місто Черкаськ, розташоване в прикордонній смузі із землями, шо перебували у васальній залежності від Туреччини. В офіційних документах Російської держави у другій половині XVI — першій половині XVII ст. “черкасами” називали українських козаків.

Боротьба за Азов між Росією і Туреччиною тривала довго. Район Нижнього Дону з козаками був одним із найнеспокійніших у Російській імперії протягом багатьох століть. Тут не тільки велися війни проти Туреччини, звідси почалося завоювання Росією Північного Кавказу. Донське козацтво було причетне до повстань І. Болотникова, С. Разіна, О. Пугачова. Тільки наприкінці XVIII ст. вдалося сформувати Донське козацтво в привілейовані військові об’єднання.

Портрет отамана Війська Донського Данила Єфремова є визначним шедевром українського живопису середини XVIII ст., насамперед завдяки зображенню незвичайної декоративності в усьому творі, досягненню особливого колориту, які не мають аналогій у тогочасному мистецтві. Це, безумовно, незвичайний портрет невідомого майстра. Незважаючи на солідний вік отамана, на картині він має вигляд стрункого і підтягнутого козака, груди якого випнуті вперед, а міцна й вузька талія свідчить про життя, сповнене постійних фізичних вправ. Важко сказати, чи насправді таким вправним козаком був Данило Єфремов на схилі свого життя, чи таким подав його образ умілий художник, який добре знав монументальний живопис. Проте, здається, автор намагався якомога реальніше відтворити риси обличчя мужньої людини, яка до кінця свого життя зберегла колишню свою фізичну привабливість.

Майстерність художника яскраво виражена в зображенні примхливо вигнутих ніжок і спинки крісла, стрічок на столі, листків вишитого на одязі рослинного орнаменту й може бути віднесена до рідкісних прикладів впливу художнього стилю рококо на український портретний живопис. П. Білецький писав, що “портрет Єфремова — цілком світський твір, покликаний прославити людину...”. Ця людина була справді геройською, бо все життя займалася важливими військовими справами, державною політикою, узгодженням державних, своїх особистих та козацьких інтересів і навіть дипломатичними переговорами в інтересах всієї держави і народу. Але водночас це людина, котра вірить у Бога, шанує найдавнішу святиню православної церкви — Києво-Печерську лавру, здійснила довгу подорож до неї на богомілля, шоб із прощею піти з життя.

Данило Єфремов, напевно, все життя був гордим, самолюбним, знав собі ціну й намагався увічнити себе. Існує й інший його портрет, що зберігається нині у Музеї історії Донського козацтва у м. Новочеркаську у Росії. Мистецтвознавці сперечаються про те, що це або творча копія київського портрета, або самостійний твір, який був зразком для описаного нами твору. За художніми особливостями новочеркаський портрет, навіть при знайомстві з його репродукцією, а тим більше з оригіналом, значно поступається київському оригіналу. На новочеркаському портреті намальовано постать у майже такій самій позі, у розкішному вбранні, але його орнаментація дещо інша. В лівій руці Данило Єфремов тримає пірнач, а правою спирається на стіл, на якому лежать такі самі предмети, як і на київському портреті, але в іншому зображенні. Позаду отамана стоїть бунчук. Зображений на новочеркаському портреті й герб, а крім нього — ще і віконце. Та головним у портретному зображенні є обличчя Данила Єфремова — він значно молодший, ніж на київському портреті. Можливо, новочеркаський портрет виконаний раніше від київського, і, подорожуючи до Лаври, отаман узяв його з собою. Київський більш досвідчений митець використав лише схему новочеркаського портрета, а все художнє вирішення зробив по-своєму, відобразивши й притаманні отаманові в тому віці риси.

Незважаючи на те, що мистецтвознавці відзначають відсутність у цей період схожих за композицією портретів старшин Війська Донського, яких зображували переважно у півфігурному стані, все ж таки окремі випадки аналогій відомі. Це портрет Війська Донського бригадира Тимофія Грекова 1794 p., що зберігається в Державному історичному музеї у Москві. Оцінюючи донські портрети та київський портрет донського отамана Данила Єфремова, слід зважати, що в другій половині XVIII ст. лише в Україні й на Дону ще залишалася мода на створення старовинних портретів парсунного типу, на що дуже вплинуло польське мистецтво. Але нове українське дворянство, представників якого тільки в Лівобережній Україні в 1772 р. налічувалося близько 100000 (більш ніж у всій Росії), намагалось у всьому бути схожим на російських дворян і замовляло свої портрети новомодним художникам, котрі могли їх робити за “петербурзькою модою”.

Створення портрета отамана Війська Донського Данила Єфремова у Києво-Печерській лаврі за всіма його художніми ознаками свідчить про досить активну діяльність лаврського живописного мистецького центру, який пропагував своїми творами не тільки іконопис, а й світський портретний живопис усупереч офіційній “петербурзькій моді”. І написання митцями цього закладу справжнього художнього шедевра у привабливо-декоративному стилі підтверджує їхні значні досягнення. Відсутність авторського підпису на портреті говорить про властиву іконописцям анонімність у створенні своїх художніх робіт. Це був останній подих давнього стилю портретів “парсунного” типу, технічні й художні особливості якого тісно пов’язані з іконописом, історичною атмосферою героїчної боротьби козацтва з іноземними гнобителями, розширенням меж держави, відстоюванням свободи людини. На зміну йому прийшов портрет іншого стилю художників, котрі закінчували петербурзьку Академію мистецтв і навчалися в західних країнах Європи. Таких робіт збереглося значно більше, ніж “парсунних”. Серед останніх портрет донського отамана Данила Єфремова є одним з унікальних.

Опис портрета отамана Війська Донського Данила Єфремова. Чоловік зображений на повен зріст у фронтальній позі, праве плече трохи повернуте вперед, ноги розведені. В лівій зігнутій у лікті руці отаман тримає довгий отаманський посох як символ своєї влади над донськими козаками та заслуженого довгим життям і керівництвом ніде не засвідченого письмово сану “патріарха козаків”. У правій витягнутій уздовж тулуба руці він тримає квітчасту шапку, оторочену хутром. Одягнений у підперезаний квітчастий парчевий кунтуш, на котрий накинуто квітчасту ківрею, краї якої підбиті хутром. Узутий він у сап’янові червоні чоботи. На грудях на блакитній стрічці висить орден. З лівого боку до пояса привішена шабля. За поясом зображені й кінці квітчастого шарфа, накинутого, мабуть, на плечі. Ліворуч отамана на засланому зеленим сукном столі — розп’яття Ісуса Христа, отаманська булава та орден з червоною стрічкою. Праворуч стоїть вигадливої форми крісло, над яким навскіс звисає зелена завіса з торочками. В правому куті картини зображено герб, тло якого розділене на чотири частини із зображенням у кожній окремих символів (ініціали, тріумфальний стовп, кінь, козацький човен).

Композиція всього твору побудована на співвідношенні темно-зелених, світло-зелених кольорів із яскравими золотистими та рожево-червоними. Вся композиція завдяки застосуванню діагональних ліній малюнка, особливо оторочки одягу, косих ліній торочок, їх поєднанню з вертикальними та горизонтальними смугами покриття столу, розташованих на ньому предметів, має вигляд динамічної структури.

Усі лінії малюнка передають досить урівноважений стан, у якому лінії не вириваються з тла картини, а замикаються в ньому. Художник зумів певним нахилом посоху, що проходить майже через все полотно, змусити завмерти решту динамічних ліній, створивши спокій та урочистість. Усі кольори різного відтінку та колірної гами також урівноважені: червоне тло герба зверху й червоні чоботи внизу, зелена сукня скатертини на столі й зелена завіса, кольорові крісла й орнамент скатертини. Але світла смуга жупана, підкреслена знизу червоною плямою чобіт і звужена до верху облямуванням чорного хутра ківреї, концентрує увагу на головному — обличчі зображеного. Коротке, акуратно підстрижене волосся, добре поголене обличчя, доглянуті вузькі вуса, чорні брови, хитруватий, але різкий погляд чорних очей, засмагле худорляве обличчя з тонким продовгуватим орлиним носом і великими вухами — все це свідчить про неабиякий характер цієї людини, котра пройшла складний шлях у житті. Хоча коротке волосся зображене надто схематично, у вигляді “казанка” на голові, та художник передав його сивину. Сиві й вуса. А на лобі, щоках і підборідді зображені численні зморшки, що підкреслюють значний вік отамана.

Нині портрет зберігається в Національному художньому музеї у Києві.