Сутність, форми і методи формування зобов’язань банком

Реферат

Зобов’язання — це акумульовані банком кошти, які посідають важливе місце в структурі банківських ресурсів. У світовій банківській практиці всі зобов’язання за способом їх акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові (кредити) кошти. Вони становлять собою тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб за відповідну плату, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання.

Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку, але не сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення частки депозитів до запитання призводить до зворотних результатів. Особливу увагу потрібно звернути на депозити до запитання, які є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів призводить до зниження ліквідності банку. З урахуванням світового досвіду їх частка не повинна перевищувати 30 % суми всіх залучених коштів.

Збільшення частки депозитів юридичних і фізичних осіб призводить до здешевлення ресурсної бази банку та підвищення прибутковості банківських операцій.

Частка великих депозитів визначає стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення депозиту на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку.

Основними видами зобов’язань банків в Україні є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. На прикладі розглянемо зобов’язання комерційних банків України.

Останнім часом у структурі зобов’язань відбуваються певні позитивні зміни. Зокрема збільшується частка строкових зобов’язань юридичних та фізичних осіб, що свідчить про певне підвищення стабільності ресурсної бази банків і зростання можливостей довгострокового кредитування економіки.

Також знижується рівень процентних ставок за депозитами. Зниження процентних ставок — один із чинників зменшення процентних витрат банків.

Щоб у подальшому поліпшити свою діяльність банки повинні постійно вживати заходи щодо збільшення обсягів залучених коштів (передусім — довгострокових зобов’язань юридичних і фізичних осіб), підтримання на належному рівні показників ліквідності (чого можна досягти шляхом узгодження строків залучених коштів і вкладень), забезпечення оптимального співвідношення між власними та залученими коштами, що сприятиме зменшенню витрат і підвищенню прибутковості діяльності.