Депозитні операції банків

Реферат

Найстабільнішими щодо прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є термінові вклади (депозити).

Терміновий вклад (депозит) — грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених відсотків.

Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування цих вкладів є пріоритетним завданням сучасного комерційного банку. Ресурси, залучені у термінові депозити, залишаються в розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування триваліших за терміном, а отже і більш дохідних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на термінових депозитах значно більша порівняно із вкладами до запитання і прямо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість комерційних банків надає можливість клієнтам знімати в разі необхідності кошти з термінових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є вагомим чинником підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча розмір відсоткової плати у разі дострокового зняття коштів або закриття рахунка взагалі значно зменшується.

Комерційні банки у своїй поточній діяльності використовують різні форми термінових вкладів (депозитів). Однією з найпоширеніших є сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат — документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні відсотки.

Ощадний сертифікат — документ, що видається тільки фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський вклад та надає право власнику на отримання відповідної суми внеску і відсотків.

Депозитні та ощадні сертифікати випускаються банками як на обумовлений термін, так і до запитання. Вони можуть бути іменними та на пред'явника.

Банківський сертифікат — цінний папір, який може вільно продаватись-купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо.

Відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів). У разі виникнення раптової необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження відсоткової ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.

Найпоширенішими серед населення є ощадні вклади.

Ощадний вклад — грошові заощадження фізичних осіб, які вони вносять до банку з метою накопичення та отримання відповідного доходу у вигляді відсотків.

Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка.

Ощадна книжка — письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображають поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка.

Ощадні вклади часто використовують як безтермінові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не пов'язані із конкретними термінами. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило, за декілька днів) про цей намір.

Визначальними чинниками при встановленні плати за терміновими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більші сума та термін користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка відсотка.

Таким чином, сутність депозитних операцій досить проста, керованих параметрів не так багато (переважно це відсоткова оплата, терміни й форми залучення). Але в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсів необхідно постійно піклуватися як про кількісне, так і про якісне поліпшення депозитів, наприклад, упроваджуючи нові депозитні послуги й оперативно варіюючи підходи до ціноутворення.

У практичній банківській діяльності часто виникає ситуація, коли залучених банком депозитних ресурсів недостатньо для здійснення запланованих кредитно-інвестиційних операцій. Так утворюється різниця між розміром кредитів та інвестицій, які необхідно профінансувати, і наявною сумою депозитів. Для покриття цієї різниці, яку називають «розривом фондів банку», використовують ресурси, отримані від здійснення банківських недепозитних операцій.