Сучасна фінансова система

Реферат

Кредитування комерційних банків та урядових установ — важлива функція ЦБ. Він надає комерційним банкам короткотермінові кредити для покриття тимчасової нестачі ліквідних коштів із стягуванням з позичальників облікової ставки. Ці кредити повинні бути забезпечені торговими векселями, державними цінними паперами чи власними борговими зобов'язаннями банків. Виступаючи провідним фінансовим консультантом і банкіром урядових закладів, ЦБ веде рахунки урядових відомств, акумулює податки й інші надходження державного бюджету, здійснює платежі за дорученням казначейства, операції з емісії та розміщення на первинному ринку державних боргових зобов'язань, надає прямі касові кредити на прохання уряду, купує державні цінні папери на вторинному ринку для власного портфеля, є консультантом уряду й інших державних органів з фінансових і економічних проблем.

Зберігання золотовалютних резервів країни — наступна функція ЦБ. Через зміну ролі золота в міжнародних економічних відносинах ця функція зазнала значних змін, але, як і раніше, державні запаси золота, а також іноземна валюта зберігаються в ЦБ. Його діяльність повинна бути спрямована на збереження стабільної купівельної спроможності грошової одиниці своєї країни і забезпечення еластичної системи грошових платежів і розрахунків, що дає змогу проводити визначену грошово-кредитну й валютну політику для підтримки зовнішнього курсу власної валюти за допомогою інтервенції на валютних ринках.

Регулювання грошового обігу — одна з основних функцій ЦБ. Він використовує для грошово-кредитної політики непрямі методи впливу на процеси відтворення. Не визначаючи загального рівня емісії грошей і розмірів кредитних операцій банків, ЦБ може активно впливати на загальні умови й масштаби кредитування через механізм резервування, встановлення облікової ставки на певному рівні та ін.

Облікова ставка — ставка, яку центральний банк стягує за облік урядових цінних паперів або в разі надання кредиту проти забезпечення у вигляді цих паперів.

Зростання кредитів і зобов'язань за депозитами зумовлює збільшення обов'язкових резервів, а скорочення кредитів звільняє резерви. В разі підвищення норми резервів і нестачі в банках коштів на резервному рахунку вони гальмують надання нових кредитів, продають цінні папери, відновлюючи тим самим необхідне співвідношення між резервами й обсягами операцій. Ця ситуація іноді призводить навіть до повного припинення кредитної експансії. Але може відбуватися і протилежний процес: у разі надлишку коштів на резервному рахунку банки розширюють кредити, внаслідок чого приплив банківського капіталу на ринок збільшується. Таким чином, регулювання ринку позичкового капіталу з боку ЦБ може впливати на масштаби кредитних операцій і стан ринку позичкового капіталу.

Центральний банк використовує три основних способи грошово-кредитної політики:

— зміна ставки облікового відсотка;

— зміна норм обов'язкових резервів банків;

— операції на відкритому ринку цінних паперів, тобто купівля-продаж державних зобов'язань.

У разі необхідності зменшення обсягу грошей в обігу та обмеження кредитної експансії банківських установ ЦБ продає на ринку цінні папери комерційним банкам, тим самим зменшуючи їх здатність розширювати пряме кредитування фірм. І навпаки, для стимулювання надання кредитів він може активно скуповувати цінні папери.

Крім того, ЦБ застосовує і такі селективні знаряддя регулювання: установлення верхніх меж відсоткових ставок по прострочених позичках, зміна маржі за умовами угод з біржовими цінними паперами тощо. Деякі держави використовують кількісні обмеження для кредитів, установлюють квоти на переоблік векселів. Якщо банк перевищує встановлену квоту, то він сплачує підвищений відсоток за кредит у ЦБ. Це особливо характерно для Франції й Німеччини. Іноді вводять регулювання деяких видів кредиту, наприклад споживчих позичок для одержання товарів на виплат, що мало місце у Великобританії, США, Бельгії й Франції.

Отже, ЦБ відіграє важливу роль у фінансовій системі країни, визначає основні напрями й методи впливу на різні банківські установи, регулює функціонування ринку позичкового капіталу. Залежно від загальної економічної політики держави, політичної ситуації в країні можуть змінюватися акценти фінансової політики ЦБ, але він завжди залишається основним ядром регулювання й проведення цієї політики в життя. В умовах переходу країн до ринкової економіки ЦБ традиційно посідає провідне місце, стаючи найважливішою ланкою самої реформи і всієї економічної системи.

Комерційні банки. Вони становлять другий рівень банківської системи більшості розвинутих країн і таких, що розвиваються.

Комерційні банки надають клієнтам широкий набір послуг із ведення поточних рахунків, надання комерційних кредитів, позичок тощо. Основними клієнтами комерційних банків є приватні особи й підприємства, що здійснюють поточну виробничу, торговельну й іншу комерційну діяльність.

Залежно від кількості здійснюваних функцій та операцій комерційний банк набуває ознак спеціалізованого або універсального. Основними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадні, іпотечні, клірингові.

Інвестиційний банк — спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює ресурси з різних джерел і використовує їх для фінансування промислових й інших компаній і підприємств.

Ці банки беруть участь у випуску й розміщенні боргових зобов'язань клієнтів, виступають гарантами розміщення цінних паперів тощо.

Ощадний банк — спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює вільні кошти населення у формі вкладів до запитання, термінових вкладів чи зобов'язань за облігаціями і використовує залучені ресурси для надання короткотермінових кредитів і в інших операціях, що забезпечують збереження певного рівня ліквідності.

Спеціалізовані банківські установи надають клієнтам спеціальні послуги:

— позички під заставу землі або нерухомості (іпотечні банки);

— споживчі кредити у вигляді коротко- та середньо-термінових позичок для придбання промислового устаткування чи споживчих товарів тривалого користування;

— здійснення безготівкових розрахунків на основі заліку взаємних вимог і зобов'язань (клірингові банки);

— ведення рахунків клієнтів, управління інвестиційними портфелями на рівні консультацій або довірчого управління депонованими цінними паперами;

— збереження цінностей, прокат сейфів, виконання біржових доручень, здійснення зовнішньоторговельного, поштово-пенсійного, страхового й іншого обслуговування.

Фінансове законодавство окремих держав забороняє банкам надавати деякі з наведених видів послуг, але в процесі розвитку фінансового ринку в банках створюються спеціалізовані структури, що надають такі послуги на законних підставах. У США, наприклад, інвестиційні банки вже нині можуть брати участь у комерційній діяльності й навіть надавати послуги із страхування життя й власності. У деяких штатах це вже дозволено законодавством, в інших — банки формально діють як агенти страхових компаній, беруть участь у капіталі спільних страхових фірм чи одержують свою частку прибутку від страхової діяльності на умовах франчайзингу (змішана форма крупного і малого підприємництва).

Відсутність єдиного, однозначного й універсального визначення «банк» свідчить про розмаїття функцій, можливостей і поглядів на сутність банківського менеджменту.

Для управління банком в умовах реального ринку необхідно вміти:

— формалізувати цілі та визначати конкретні шляхи їх досягнення;

— виявляти чинники, які необхідно враховувати, оцінюючи стан банку як об'єкта управління;

— знаходити засоби і вживати заходи, здатні впливати на розвиток ситуації в бажаному напрямку;

— оцінювати можливі прямі та непрямі зв'язки між потенційними впливами й результатами їх застосування в конкретних умовах.

Отже, одним з найважливіших завдань є ієрархічний синтез формалізованих моделей управління банківською діяльністю, що адекватно відображає різні стани банків, а також враховує дію управляючих впливів і розмаїття їх наслідків. Ці моделі повинні базуватися на аналізі змін макро- і мікросередовища, фінансово-економічному прогнозуванні. Чітке й конструктивне визначення має бути пов'язане з уявою про банк як про відкриту складну динамічну систему управління ресурсами в їх грошовому вираженні. Подібне визначення забезпечує, з одного боку, створення якісних моделей, використовуваних для аналізу сутнісної природи і закономірностей банківської діяльності на змістовому рівні, а з іншого — дає змогу розробляти методи управління ресурсами в конкретних умовах з використанням сучасних інформаційних технологій, економіко-математичного моделювання.