Операції тактичного менеджменту

Реферат

Основним завданням менеджменту пасивних операцій є залучення ресурсів для забезпечення активних операцій. Для проведення пасивних операцій необхідне постійне узгодження їх об'ємних, часових і вартісних характеристик з поточними й прогнозованими активними операціями. З цією метою здійснюють постійний контроль за динамікою руху депозитних ресурсів (надто короткотермінових), що найбільшою мірою сприяють забезпеченню відповідної ліквідності балансу. Плануючи депозитні та вкладні операції, менеджер повинен стежити, щоб резерви вільних грошей були мінімально допустимими.

Іншим важливим напрямом менеджменту є оптимізація диференціації відсоткових ставок за депозитами і вкладними рахунками залежно від термінів та інших характеристик вкладу з метою забезпечення необхідного обсягу ресурсів за мінімально можливою у відповідних умовах ціною або у кінцевому рахунку — максимізація прибутку.

Приблизно із середини XX ст. відбулися значні зміни в способах управління структурою активів і пасивів. Унаслідок швидкої зміни розмірів відсоткових ставок та інтенсивної конкуренції за фонди банки стали приділяти підвищену увагу пошуку нових джерел ресурсів, а також моніторингу структури й вартості депозитів і недепозитних зобов'язань. Сучасним банкам необхідно структурувати джерела ресурсів відповідно до чітко визначених цілей:

— використовувати ті джерела, які мінімізують витрати залучення коштів, унаслідок чого в розпорядженні банку залишається більше нових ресурсів для збільшення його прибутку й капіталу;

— вибирати оптимальні пропорції між величинами залучених коштів і капіталу, які забезпечують бажаний рівень стабільності фондів, так, щоб банк мав змогу тримати високоприбуткові активи, що зазвичай вимагають інвестицій на триваліші терміни за вищого рівня ризику.

Тому важливою є розробка ефективного механізму управління пасивами. Її мета — встановлення контролю за джерелами ресурсів банку, а також активами з огляду на те, що головним важелем управління є ціни, у тому числі розмір відсоткової ставки, й інші умови, які банк пропонує депозиторам і кредиторам, для забезпечення бажаних рівнів обсягу, структури й витрат фондів. За підвищеного попиту на кредит банк може збільшити пропоновану ставку за депозитами й іншими позичковими засобами грошового ринку порівняно з конкурентами й одержати податкові фонди. Банк, який перенасичений фондами, але має незначні прибуткові напрями їх використання, може зберегти свою депозитну ставку незмінною чи навіть знизити її, даючи конкурентам переваги із залучення коштів на грошовому ринку. З цього випливає, що:

1) власні засоби, депозити й вклади служать для забезпечення кредитних і комісійно-посередницьких операцій;

2) структура залучених коштів — один з показників стабільності банку, регулювання структури — один з інструментів підвищення ефективності пасивних операцій;

3) до заходів щодо збільшення обсягу пасивів належать як прямі операції, пов'язані зі зростанням асортименту та якості послуг із залучення депозитів і вкладів, так і широке диференціювання відсоткових ставок, що відповідають різним умовам вкладів. Тактичний менеджмент припускає управління як ефективністю окремої операції, так і роботою відповідного відділу і банку загалом.

Ще в 60-х роках XX ст. банкіри не розглядали свої активи і пасиви в нерозривній єдності й здебільшого сприймали джерела фондів — зобов'язання і власний капітал — значною мірою як дещо само собою зрозуміле. Відповідно до такого підходу управління активами передбачалося, що величина й види депозитів й інших залучених ресурсів зумовлені переважно потребами клієнтів банку. Клієнтура начебто сама визначала кількісне співвідношення між чековими депозитами, ощадними вкладами і терміновими депозитами, які вона хотіла тримати. Основна сфера прийняття рішень керівництвом банку була пов'язана не з депозитами, а з активами. Банк міг здійснювати контроль за надходженням депозитів, лише приймаючи рішення про те, кому надавати обмежені обсяги наявного кредитного ресурсу і які повинні бути умови позичок. У цьому підході до управління активами була своя логіка, оскільки до початку процесу дерегуляції види депозитів, відсоткові ставки за ними та інші недепозитні джерела фондів, які міг залучати банк, жорстко регулювалися. Управляючі банків мали дуже обмежену свободу у формуванні джерел грошових ресурсів.

Відповідно до тактики управління активами потреби банку в ліквідності задовольнялися за рахунок розумного управління кредитами. Банківські позички здебільшого були короткотерміновими чи виданими на терміни відповідно до сезонних потреб клієнтів. Тому більшість кредитів, що прагнули видавати банки, була такою, що «самоліквідується», оскільки виплати за ними здійснювали протягом усього нормального циклу ділової активності — від виробництва до кінцевих продажів. Якщо виникала додаткова потреба в ліквідних коштах, то банк міг задовольнити попит, зберігаючи достатню кількість державних цінних паперів та інших ліквідних активів. Отже, тактика управління активами полягала в тому, що велику частину своїх потреб у ліквідних активах банк покривав за рахунок конвертації активів у готівку.

Проте основний вид банківських активів — кредит — не завжди є ліквідним, особливо якщо економіка перебуває в стані глибокої кризи. У цих умовах необхідна реструктуризація деяких позичок, що спричиняє необхідність пошуку нових джерел ресурсів для їх підтримки. Існують і прибуткові можливості кредитування: банк може надати деяку частину кредитів на тривалі терміни. Але такий крок, імовірно, потребує використання, крім традиційних ліквідних активів, і короткотермінових депозитів.

У процесі розвитку техніки управління пасивами з одночасним збільшенням ризику й мінливості відсоткових ставок доцільно застосовувати стратегію управління фондами. Нині вона переважає в банківській діяльності. Це найбільш збалансований підхід щодо управління активами й пасивами, у межах якого виділяють такі ключові завдання:

1) для досягнення банком довго- і короткотермінових цілей необхідно максимально контролювати обсяг, структуру, прибуток чи витрати активів і пасивів;

2) контроль за активами повинен відповідати контролю за пасивами так, щоб управління активами й пасивами було єдиним, оскільки лише ефективна координація дасть змогу максимізувати різницю (спред) між доходами банку за активами і витратами за емітованими зобов'язаннями;

3) витрати й дохід становлять дві сторони балансу — активну й пасивну, отже, політика банку повинна бути спрямована на те, щоб максимізувати дохід і мінімізувати вартість банківських послуг як за активами, так і за пасивами.

Таким чином, традиційна точка зору про те, що весь дохід банк отримує від позичок та інвестицій, поступилася місцем розумінню того, що банк продає пакет фінансових послуг — кредити, заощадження, консалтинг (консультування) та ін., і ціна кожної з них повинна покрити витрати банку з її надання. Дохід, отриманий у результаті управління пасивною частиною балансу, може допомогти банку в отриманні прибутку так само, як і надходження, отримані від управління активами.

Нині прийнято розглядати банківські портфелі активів і пасивів як єдине ціле, що визначає роль сукупного портфеля банку в досягненні загальних цілей — високого прибутку і прийнятного рівня ризику. Таке спільне управління активами й пасивами дає банку не тільки інструментарій для захисту депозитів і позичок від впливу змін циклів ділової активності й сезонних коливань, а й засоби для формування портфелів активів, що сприяють реалізації цілей банку. Суть управління активами і пасивами банку полягає в здійсненні заходів, що змінюють структуру балансу відповідно до його стратегічних програм. Основна мета управління активами й пасивами — максимізація або стабілізація величини маржі банку (різниці між відсотковими надходженнями і відсотковими витратами) за прийнятного рівня ризику.

Якої би стратегії управління активами й пасивами не дотримувався банк, в разі надходження нових коштів перед ним неминуче виникає проблема розподілу нових фондів. У разі залучення депозитів або отримання кредитів виникає питання: тримати ці гроші як резерв для покриття майбутньої потреби в ліквідності, вкласти в нові позички й цінні папери або погасити частину своїх зобов'язань.