Початок віршової літератури

Реферат

Водночас з полемічно-публіцистичним письменством на Україні зароджується і поширюється віршування. Слово «вірш», що походить від латинського виразу «versus», тобто рядок, має сьогодні подвійне значення: як рядок, так і поезія. Правда, тепер літературознавці віршовані поетичні твори частіше називають не віршами, а поезіями. Віршами називають ті давні віршовані твори, які виникли протягом XVI—XVIII ст. Розвиткові віршової літератури кінця XVI — першої половини XVII ст. сприяли два основні фактори — народна пісня і шкільні піїтики, тобто теорії літератури, що викладалися у тогочасних школах. Це надало віршам своєрідного характеру, чітко виділило серед них дві стихії: фольклорну і книжну.

Передумови для виникнення віршів, стилізованих на зразок народної поезії, існували давно; вони тісно пов'язані з побутуванням пісенного фольклору. Народні пісні виникли і поширювалися на території України ще задовго до появи письменства. Народна поетична творчість задовольняла передусім ідейні та естетичні смаки широких народних мас, твори ж писемної літератури поширювалися до XIX ст. переважно у середовищі панівних класів. Однак ще з найдавніших часів не було такого цілковитого розмежування між письменством і фольклором. Навіть у літературних пам'ятках Київської Русі народна творчість відбивалася як своїми темами і образами, так і стилістичними прийомами. Про поширеність фольклорних пісенних творів в епоху феодалізму свідчили також окремі письменники, наприклад, літописець Нестор згадує про «игрища межю селы», де «схожахуся на игрища, на пласания и на все бесовския песни». Щоправда, епітет, доданий тут до слова «пісні», переконує нас в тому, що автор «Повести временных лет» не схвалював їх. Немає сумніву в тому, що зміст їх, який виражав інтереси і почуття народних мас, був далекий від поглядів на життя феодалів, зокрема тогочасного духівництва, з яким був пов'язаний автор найдавнішого літопису. Таку ж суперечливу позицію у ставленні до народної пісні зайняв і відомий український письменник-полеміст І. Вишенський, який у «Послании до князя Василя Острозского» гостро виступив проти народних обрядів, що поширювалися на Волині разом з піснями.