Розвиток культури й освіти у XVIII ст.

Реферат

На Україні передова культура і література, дедалі більше проймаючись демократичними і реалістичними елементами, розвивалась у жорстокій боротьбі з мертвущою схоластикою церковщини, з реакційними тенденціями низькопоклонства перед іноземщиною, в боротьбі за самобутність і оригінальність.

За передові, матеріалістичні ідеї у філософії і за реалізм в літературі на Україні, за патріотизм, оригінальність і самобутність вітчизняної культури протягом другої половини XVIII ст. активно боровся Григорій Савич Сковорода.

Основним науковим і культурним центром на Україні, так само як політичним та адміністративним, у XVIII ст. був Київ.

Заснована 1701 р. на базі Києво-Могилянської колегії з майже віковою історією Київська академія протягом XVIII ст. залишалася авторитетним вищим навчальним закладом. Сюди приїжджали здобувати освіту і представники інших слов'янських країн, пригноблених Туреччиною і Австрією, — серби, чорногорці, болгари та ін.

Хоч навчання в Київській академії і носило в основному церковно-богословський, схоластичний характер, але вже у першій половині XVIII ст., під впливом освітніх реформ, в академії розширюється викладання природничих дисциплін, географії, математики, вводяться нові предмети: архітектура, медицина, сільськогосподарська економія.

Уже в XVIII ст. серед студентів Київської академії організовуються літературні (поетичні) гуртки і товариства. Так, в 1792 р. викладач піїтики Київської академії Іриней Фальковський організував із студентів «Вольное Піитическое Общество» для того, щоб забезпечити членам цього товариства «всегдашнее чтеніе самых хороших книг».

Частина випускників Київської академії продовжувала освіту в Петербурзькій медико-хірургічній академії і в Московському університеті, заснованому 1755 р. Випускники Київської академії працювали викладачами багатьох шкіл (колегій, семінарій) не лише України, а й Росії — в містах Ростов, Твер, Казань, Тобольськ тощо. Академія справляла вплив на навчальний процес інших середніх навчальних закладів України — колегій у Харкові, Чернігові, Переяславі. Освіта в колегіях з середини XVIII ст. значно поліпшується, зокрема це стосується Харківської колегії.

Якщо до середини XVIII ст. Київська академія в основному була загальноосвітнім навчальним закладом, то вже у другій половині століття вона все більше починає перетворюватися на духовно-навчальний заклад.

Українську громадськість не задовольняв духовний характер Київської академії, і тому вона неодноразово ставила питання про відкриття на Україні університету.

Протягом першої половини XVIII ст. на Лівобережжі і Слобожанщині існувала значна кількість сільських шкіл, але згодом число цих шкіл зменшується, у зв'язку з остаточним закріпаченням селянства, а також козаків та подальшим їх зубожінням і посиленням експлуатації. Для дітей панівного класу — старшини — створюються закриті навчальні заклади — пансіони, інтернати.

На низькому рівні перебувала освітня справа на Правобережній і Західній Україні, а також у Буковині і на Закарпатті, на землях, що стогнали під чужоземним гнітом. Польська шляхта на Правобережжі проводила політику спольщення й покатоличення українського народу.

Протягом XVIII ст. виходить ряд нових пам'яток історичної літератури: літописів, хронік, щоденників, творів історико-публіцистичного характеру. Українська старшина, виступаючи в основному авторами цих творів, відобразила в них свої вимоги: автономії України та зрівняння в правах з російським дворянством. Причому автори всіляко намагалися виправдати панування української старшини над трудовим народом.

Високого рівня досягла у XVIII ст. українська народна творчість, в якій найповніше відобразилися життя і боротьба українського народу.

Значного розквіту у XVIII ст. досягає і лірична поезія, насамперед поезія громадсько-політичного і сатирично-викривального змісту, що розвивалася під впливом громадсько-політичних творів А. Кантеміра, М. Ломоносова, О. Сумарокова, особливо О. Радищева, сатиричних журналів М. Новикова, од В. Капніста. Від бурлескно-гумористичних і пародійно-травестійних віршів на церковно-релігійні (різдвяні і великодні) сюжети у середині і другій половині XVIII ст. ми спостерігаємо прямий перехід до сатирично-викривальної поезії, породженої конкретними соціально-економічними і громадсько-політичними обставинами життя і боротьби українського народу. Катерина II видавала спеціальні укази про заборону і знищення сатиричних творів. Особливо жорстоко переслідувалися українські громадсько-політичні вірші і народні пісні та їх виконавці на Правобережній Україні і в Галичині, де польська шляхта закатовувала після поразки «коліївщини» 1768 р. прямих учасників гайдамацького руху, серед яких були і кобзарі.

Досягає значного розквіту українська література, що набирає у XVIII ст. виразного світського характеру і актуального громадсько-політичного змісту.

Академік О. І. Білецький, відзначаючи класовий характер літератури і її творців, так визначає літературну спадщину XVIII ст. на Україні: «...Література волею-неволею повертається на шлях виключно рукописного передавання, а це вже само по собі призводить до анонімності. Але, хоч і анонімна, творчість XVIII ст. репрезентована в достатній кількості виданими навіть до цього часу текстами, хоч всієї рукописної традиції XVIII ст. вони, звичайно, не вичерпують. Тут конче потрібні нові розшуки, систематизація вже опублікованого, але загубленого в старих виданнях, матеріалу...».

У XVIII ст. російський царизм обмежує друкування книг, викладання українською мовою, постановку українських спектаклів. Але його реакційна політика не могла затримати розвиток української культури і літератури.