Античні міста-держави у І ст. до н. е. — IV ст. н. е. Боспор

Реферат

Після перемоги над Мітрідатом VI Євпатором Римська держава особливо велику увагу приділяла Боспору, призначала туди царів (за Страбоном). Першим таким царем був Фарнак (63—47 pp. до н. е.), якого Рим проголосив своїм «другом і союзником». Під владою Фарнака залишилися Боспор і Херсонес. Фанагорія, яка перша підняла повстання проти Мітрідата VI, одержала автономію. Боспорська держава за правління Фарнака обіймала набагато більшу територію, ніж у попередній час — час свого розквіту. Згодом Фарнак підкорив і Фанагорію, його володіння в азіатській частині Боспору доходили до Танаїса і включали всю Тавріку.

Але Фарнак мріяв відновити Понтійське царство. Для цього він, залишивши своїм намісником у Боспорській державі Асандра, здійснив похід у Малу Азію, де розпочав боротьбу проти римлян. Тим часом Асандр проголосив себе незалежним правителем Боспору. Це був тяжкий удар для Фарнака. Водночас римська армія на чолі з Юлієм Цезарем у 47 р. до н. е. завдала Фарнакові поразки поблизу м. Зели (Мала Азія). Фарнак утік у Сінопу, де потрапив у полон до римлян. Згодом римляни його відпустили. Фарнак повернувся на Боспор, за допомогою скіфів та сарматів захопив Феодосію і почав наступ на Пантікапей. У бою з військом Асандра Фарнак загинув.

Активність Асандра викликала невдоволення в Римі. Юлій Цезар зробив спробу замінити Асандра сином Мітрідата VI Євпатора — пергамцем Мітрідатом, але останній також загинув у битві з Асандром. Асандр залишився правителем Боспору; на престолі він перебував 30 років (47—17 pp. до н. е.). Спочатку Асандр називався архонтом, а невдовзі, після загибелі Цезаря у 44 р. до н. е., оголосив себе царем. Щоб зміцнити своє становище, він одружився з дочкою Фарнака — Динамією. За роки правління Асандр здійснив ряд заходів, які сприяли піднесенню економіки Боспору, зміцненню оборони держави. Зокрема, він відновив боспорський флот, збудував новий оборонний вал для захисту від кочовиків, що знаходився, очевидно, в районі сучасного Перекопу.

Після смерті Асандра влада перейшла до його дружини Динамії. Однак уже в 14 р. до н. е. римляни посадили в Боспорі свого ставленика, що правив частиною Понтійського царства, Полемона І, який того ж року захопив престол і одружився з Динамією. Правління Полемона, який навіть перейменував стародавні боспорські міста Пантікапей і Фанагорію на Кесарію та Агріппію, означало посилення залежності царства від Риму. Це викликало невдоволення серед населення Боспору. На боці невдоволених виступила й Динамія. Вона розірвала відносини з Полемоном і почала підбурювати проти нього місцеві племена азіатської частини Боспору. У 8 р. до н. е. в боротьбі з одним із племен Полемон загинув. Після його загибелі Рим визнав Динамію правителькою Боспору. Після смерті Динамії боспорським царем став Аспург, очевидно, син Асандра. За Аспурга, що прийняв ім'я Рескупоріда (бл. 8—38) Боспорське царство значно зміцніло, від нього фактично залежав і Херсонес. Так, в одному з присвятних написів на честь Аспурга зазначається, що йому підпорядковуються Боспор, Феодосія, сінди, меоти, тарпіти, псесси, танаїти; йдеться про підкорення скіфів і таврів.

У політичному відношенні Боспор певною мірою залежав від Риму. Про це, зокрема, свідчить те, що до титулатури Аспурга ввійшла формула «друг римлян», а на боспорських золотих монетах карбувалися портрети римських імператорів. Ця залежність виявлялася і пізніше. У 39 р. н. е. владу Аспурга І, всупереч бажанню римлян, успадкував син Аспурга Мітрідат III (39—45). Римляни, побоюючись, що Мітрідат в разі воєнного конфлікту зможе підняти проти імперії місцеві племена, були змушені визнати його владу. Визнаючи офіційно залежність від Риму, Мітрідат III у той же час почав готуватися до відокремлення від нього. Але ці плани виказав імператору Клавдію брат Мітрідата III Котіс. До Північного Причорномор'я було надіслано римські легіони. Мітрідат III утік; замість нього престол посів Котіс І, який прибрав ім'я Тіберія Юлія — на честь римського імператора, встановив культ римських імператорів і став його жерцем. Слідом за Котісом І ім'я римського імператора носили й інші боспорські царі. Але для Риму цього було замало. За Нерона, коли розроблялися плани завоювання Кавказу і виходу до Каспійського моря, мала місце спроба перетворити Боспор на римську провінцію. До Боспорської держави були введені війська, боспорських царів затверджували імператори, на монетах Боспору 60-х років н. е. карбувалися зображення Нерона (пізніше — наступних імператорів), його ім'я або монограма, без жодних згадок про боспорського царя.

Після смерті Нерона становище змінилося. Відновився в загальних рисах статус, який існував раніше. Так, боспорські царі проводили самостійну внутрішню і зовнішню політику, але визнавали покровительство та зверхність римських імператорів, на знак чого носили династичне ім'я Тіберіїв Юліїв і титул «друг кесаря і друг римлян». Практично це означало визнання васальної залежності від Риму. Заінтересований у збереженні системи, яка забезпечувала існування в цьому районі оплоту рабовласницького світу проти варварських племен, Рим надавав Боспору навіть субсидії на утримання армії, що повністю відповідало інтересам рабовласницької верхівки Боспору, яка завжди пам'ятала про загрозу повстань рабів та інших верств пригнобленого населення. За цих умов вона не могла повністю відмовитися від підтримки з боку Римської держави. Проте боспорські царі користувалися з будь-якої нагоди, щоб звести до мінімуму свою залежність від Риму. За Рескупоріда II (68—92), сина Котіса І, відновилося карбування монети, де на одному боці вміщувалося зображення боспорського царя з його ім'ям і титулом, а на другому — портрет римського імператора. Політичне становище Боспору стабілізувалося і залишалося незмінним до середини III ст. н. е.

За своїм походженням та родинними зв'язками боспорські царі були тісно зв'язані з верхівкою місцевих племен. Про це свідчать фракійські імена Котіса, Рескупоріда, Реметалка, сарматські імена Савроматів та ін. Відносини Боспору з місцевими об'єднаннями племен, що входили до його складу, розвивалися по-різному. Під час боротьби між претендентами на боспорський престол певні групи племен підтримували того чи іншого претендента. Так, у боротьбі Котіса І і римлян проти Мітрідата III союз сарматських племен аорсів підтримував Котіса І і римлян, сіраки — Мітрідата III.

У І—III ст. н. е. Боспор настільки зміцнів, що зміг поширити експансію на значну частину Криму. Успішні походи проти скіфів здійснювалися не тільки за Аспурга, а й пізніше, при Котісі II (123—132) та Савроматі II (174 (?) — 210). У написі першої половини III ст. н. е. один з Рескупорідів вже називається царем не тільки Боспору, а й тавро-скіфів. У складі Боспорської держави серед інших племен, як і раніше, залишалися сінди та меоти.

Частково змінився також склад племен, що входили до Боспорського царства. В перші століття нашої ери значну роль у житті скіфських племен, а також античних держав Північного Причорномор'я, зокрема Боспору, почали відігравати сарматські племена. Цей період характеризується збільшенням у боспорських містах прошарку тубільних елементів. До Боспору, зокрема в Пантікапей, переселялися також жителі малоазійських міст. У той же час римський елемент у Пантікапеї був незначний.

Зміцнення політичного становища Боспору в останній період його існування збіглося з економічним піднесенням. В Пантікапеї і на периферії розгорнулося велике будівництво. У І ст. н. е. було збудовано місто-фортецю Ілурат та ряд інших укріплених пунктів. На великій сільській території, здебільшого на нових місцях, виникла значна кількість укріплених поселень.

У цілому сільське господарство — землеробство, скотарство, виноградарство, ремесла — керамічне, металообробне, деревообробне, будівельне тощо, виноробство, рибальство і рибозасолювальне виробництво, торгівля, які поступово відродилися після кризи, що мала місце протягом другої половини II і І ст. до н. е., досягли значного розвитку. Основою економіки лишалося сільське господарство. Зростав експорт хліба та інших видів сільськогосподарської продукції, спрямований переважно у південнопонтійські міста. Особливо жваві торговельні зв'язки підтримувалися з Сінопою. Продовольство постачалося і римській армії.

Місткий ринок являли собою племена Приазов'я, Подоння, Прикубання. В торговельних операціях з ними значну роль відігравав, зокрема, Танаїс, звідки вивозилися раби, шкіра, худоба, риба тощо, а ввозились вино, маслинова олія та ряд предметів побуту античного виробництва.

Боспор, як і раніше, залишався рабовласницькою державою. Але в його соціально-економічному житті простежуються нові риси, які особливо посилилися у III—IV ст. н. е. Так, поряд з широким використанням рабської праці, зростає роль сільського напівзалежного населення, яке займалося землеробством, тваринництвом, рибальством. Водночас відбувався розклад рабовласницького господарства, поширилося звільнення рабів (манумісія), що було пов'язано з недостатньою ефективністю рабської праці.

Значно змінилися, порівняно з часами Спартокідів, і форми політичного життя. Автономія та полісні форми управління міст були ліквідовані. Вся влада повністю зосередилася в руках боспорського царя, який здійснював верховну владу, командував військом, займався судовими та релігійними справами. Царі оточували себе знаттю, з якої призначали осіб на різні посади. Царські намісники правили областями, на чолі міст стояли політархи (можливо, ця посада була тільки в Пантікапеї). Царські чиновники відали певними галузями та установами державного управління. Всі ці особи походили з верхівки рабовласницького суспільства — великих землевласників та купців, якими, по суті, були й самі царі. Таким чином, значно посилилася бюрократизація та аристократизація державного апарату, що фактично перебував у руках царя.

Певні особливості мала організація державної влади в Танаїсі: на чолі управління стояв посол-легат боспорського царя. Крім того, еллінську частину населення — нащадків боспорських колоністів, які заснували місто, очолював елінарх, а тубільну — варварів-танаїтів — архонти. Деякі відмінності мало й управління Феодосією та Фанагорією, де збереглися окремі елементи полісного ладу.

Однією з особливостей пізнього періоду було існування в Боспорській державі військово-релігійних союзів — фіасів, синодів, що об'єднували представників пануючої верхівки суспільства, заможних людей, великих державних чиновників. Кожний такий союз сповідував монотеїстичний культ певного божества, наприклад всевишнього бога. По суті, це були класові організації, що служили опорою рабовласницького ладу Боспору в умовах його руйнування.

В середині III ст. н. е. в Боспорському царстві почалася загальна криза, вийти з якої йому вже не вдалося. Безперервні внутрішні чвари, зокрема боротьба за владу, призвели до того, що паралельно з Рескупорідом IV деякий час правив узурпатор Фарсанз. Нашестя під час правління Рескупоріда IV (239—261 (?)) варварів — боранів, герулів та інших, які вимагали від Боспору надати їм флот для переходу в Малу Азію; походи у 267 і 275 pp. через Боспор готів — усе це не могло не позначитися негативно на стані Боспорської держави. В цей час припинив своє існування ряд поселень та міст боспорської хори. Починаючи з першої третини III ст. н. е. неухильно знижувалась якість металу, використовуваного для карбування монети, що призводило до знецінення грошей. Часом їх карбування припинялося взагалі. Економічна й політична криза досягла кульмінації в 250—275 pp.

Становище дещо поліпшилося в останній чверті III ст. н. е., коли відновилося карбування монети, зміцнилася царська влада, пожвавилася торгівля. В цей час також значно збільшився бюрократичний апарат Боспорського царства. Але в цілому Боспор йшов до занепаду. Міста дедалі більше втрачали риси, притаманні міським центрам, посилювалася натуралізація господарства. Приблизно у 332 р., за царя Рескупоріда VI, остаточно припинилося карбування боспорської монети. Після гуннської навали в 375—376 pp. Боспорська держава, очевидно, припинила своє існування. Зазнала розгрому від гуннів і столиця Боспору — Пантікапей. Територія міста значно скоротилася, проте воно все-таки пережило гуннську навалу і у VI ст., за імператора Юстіна І, було включене до складу Візантійської імперії.