Переяславське князівство. Територія. Міста (XII — перша половина XIII ст.)

Реферат

Переяславське князівство як один з трьох осередків давньої Руської землі склалося ще до розподілу її між синами Ярослава Мудрого. На відміну від більшості князівств Переяславське в XII — першій половині XIII ст. фактично не мало політичної самостійності й перебувало у повній залежності від Києва. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які мали посісти київський стіл або ж одержували це місто у вигляді компенсації за відмову від претензій на Київ. Тому в окремі періоди, з волі великих київських князів, переяславські князі мінялися частіше, ніж посадники якогось порубіжного містечка.

Залежність Переяславського князівства від Києва зумовлювалася, головним чином, його географічним положенням. На заході й півночі межі Переяславської землі проходили по Дніпру, Корані, Десні, Острі, на північному сході — по верхів'ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла. Крайній переяславський пункт на північному заході — Остерський городок — стояв при впадінні в Десну Остра. На сході переяславські землі межували зі Степом, де повновладними господарями були кочові народи. Київські князі заселяли й зміцнювали південні й східні рубежі Київської та Переяславської земель, в результаті чого виник цілий ряд оборонних ліній, зокрема Посульська. Від верхів'я Сули до її гирла відомо 18 давньоруських городищ, які були розташовані вздовж її правого берега на відстані близько 10 км одне від одного. Вісім з них ототожнюються з містами, що згадуються у літописах та інших писемних джерелах, а саме: Ромни, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубни, Лукомль, Жовнін, Воїнь.

Поодинокі слов'янські поселення знаходилися і за Сулою: Переволочна — у гирлі Ворскли, Лтава — на Ворсклі, Хорол — на однойменній річці, Донець — на Сіверському Дінці, які з'явилися тут уже в XII ст., коли руські дружини досягли значних успіхів у боротьбі з половцями. Слід зауважити, що жодна з давньоруських земель не зазнавала стількох нападів і спустошень, як Переяславська.

Як і на півдні Київської землі, на Переяславському степовому прикордонні осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це села Велика і Мала Каратуль (те саме, що й каракалпаки — чорні шапки), р. Корань тощо. На дніпровському побережжі Переяславщини жили турпеї, а в городках на Трубежі — Бронькняжі й Баручі — торки. Бронькняж був розташований на північно-західній околиці сучасного с. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області, на правому березі Трубежа. Збереглися залишки городища і великого посаду на високому корінному березі. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглися до наших днів.

Центр землі, Переяслав, був вигідно розташований — неподалік від Дніпра, при впадінні р. Альти у Трубіж. Згадуваний вже на перших сторінках літопису, він у XII — першій половині XIII ст. перетворився на одне з найбільших південноруських міст, став першокласною фортецею, яка відіграла визначну роль у боротьбі Русі з кочовиками. Крім невеликого, але сильно укріпленого дитинця, що займав підвищення між річками Альтою і Трубежем, Переяслав мав велике передмістя, обнесене потужною оборонною стіною завдовжки близько 3,5 км. Половці, які часто нападали на Переяславську землю, жодного разу не змогли оволодіти її стольним містом.

На схід і південний схід від Переяслава, починаючи від заплави Дніпра, були споруджені високі земляні вали. Перший — «великий вал» — перерізав дорогу на сучасну Золотоношу і тягнувся до сучасного с. Строкова, а далі — до р. Супою, другий — «малий вал» — проходив паралельно першому на відстані близько 10 км і також повертав у напрямку р. Супою. Ці вали згадуються у літописі під 1095 p., коли половецькі хани Ітларь і Кітан прийшли до Володимира Мономаха просити миру, а також 1149 p., коли Юрій Долгорукий рушив на Київ. «И стоя 3 дни у Стрякве, а четверый день поиде от Стрякве мимо городъ, по зори, исполцився, и ста межи валома».

Переяслав був важливим церковним центром, на що вказують не тільки літописні повідомлення, а й залишки фундаментів численних культових споруд. У першій половині XII ст. переяславська єпископія включала до свого складу Переяславську і Смоленську землі. Єпископський замок-палац поруч з Михайлівською церквою свідчить про неабияке багатство переяславської єпархії. Археологічні дослідження у поєднанні з літописними даними відтворюють Переяслав як значний економічний центр Русі з високорозвинутим ремеслом і торгівлею.

Навколо Переяслава розташовувалися князівські феодальні двори, села й замки. Літопис називає серед них княжий красний двір, села Стряків, Куднове, Мажево, Янчине, м. Устя. Останнє знаходилось у гирлі Трубежа і займало невелике підвищення на його правому березі. Устя відігравало роль дніпровської пристані Переяслава, а також сторожової застави на Зарубському броді через Дніпро.

На північно-західному кордоні Переяславської землі стояла відома фортеця Остерський городок, однаково важлива як для Києва, так і для Чернігова. У XII ст. Остерський городок відігравав помітну роль у боротьбі претендентів за Київ. 1152 р. Ізяслав Мстиславич, щоб позбавити своїх супротивників сильної фортеці, зруйнував укріплення Остерського городка, він утратив свое стратегічне значення аж до кінця XII ст., коли 1195 р. Всеволод Суздальський направив туди свого тіуна Гюрю для відбудови укріплень і церкви.

На Трубежі літопис згадує фортеці Баруч і Бронькняж, на Удаї — міста Прилуки, Переволока, Полкостень. Найбільше міст Переяславської землі розтапювувалося на Сулі, яка служила південно-східним кордоном давньої Русі. За своїм характером це були насамперед фортеці, але деякі з них (Лубни, Жовнін, Воїнь та ін.) мали важливе значення і як великі торговельно-ремісничі осередки.

Воїнь, розташований у гирлі Сули, протягом майже трьох століть стояв на сторожі південних рубежів Русі. Місто, площа якого становила 28 га, поділялося на дитинець і посад. Дитинець був обнесений потужною стіною, яка складалася з поставлених у ряд зрубів, засипаних землею. Над городнями містилися заборола, а під валом проходив глибокий рів. Воїнь мав укріплену гавань, куди заходили з Дніпра торговельні судна. Значну частину жителів міста складали воїни. Населення займалося також ремеслом (тут знайдені ковальські, слюсарські, деревообробні та інші інструменти), торгівлею (під час розкопок виявлено багато привізних речей), сільським господарством, про що свідчать сільськогосподарські знаряддя та остеологічні залишки.

Очевидно, і всі міста-фортеці Посульської оборонної лінії мали аналогічну структуру і відрізнялися тільки деталями.

Про характер міст, що виникли у XII ст., таких як Лутава, Голтав, Хорол, сказати щось певне важко, оскільки вони недостатньо досліджені археологами. Можна тільки твердити, що їх поява пов'язувалася з успіхом наступальної антиполовецької боротьби.