Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з історії України

Соціально-економічний розвиток УРСР
в 1965—1985 рр.

Реферат

На главную
Реферати з історії України

У період «хрущовської відлиги» в процесі реформування (особливо реформ, спрямованих на децентралізацію) тоталітарну систему в СРСР було на якийсь час виведено з рівноваги. Однак реформаторського потенціалу суспільства виявилося недостатньо не тільки для її знищення, а навіть для збереження окремих вдалих ліберальних хрущовських проривів.

Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом — «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна — страх перед репресіями, з усуненням Хрущова — ентузіазм і романтичну віру. Крім цього, лідерам нової хвилі, і, зокрема Л. Брежнєву, потрібен був певний перехідний період для усунення політичних конкурентів, формування своєї команди, повного оволодіння партійним і державним апаратом. Усі ці фактори спочатку й зумовили спадкоємність реформаційного пошуку, розпочатого Хрущовим, спроби вмонтувати елементи економічного стимулювання в командно-адміністративну систему.

Ще 1962 р. газета «Правда» опублікувала статтю професора Є. Лібермана «План, прибуток і премія», написану на основі аналізу досвіду роботи економічної лабораторії Харківського раднаргоспу. Під час дискусії, розгорнутої навколо пропозицій вченого, поступово викристалізувалася модель нового механізму господарювання. Саме вона і стала стрижнем проголошеної у вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів полягала в розширенні самостійності підприємств, посиленні прямих договірних зв'язків між підприємствами; встановленні економічно обґрунтованих цін; матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці; оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток.

Реформа розпочалася в січні 1966 р. У цей період на нові методи планування та економічного стимулювання перейшли 1,5% підприємств України, а 1970 р. їх було вже 83%.

І хоча економісти називають восьму п'ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966—1970 pp. був найкращим за останні 30 років», а історики вказують на «тимчасове прискорення розвитку господарства», викликане реформою 1965 р.» та «поліпшення показників виробництва в цей час», все ж ці твердження потребують певної корекції при аналізі розвитку народного господарства УРСР. За офіційною статистикою, середньорічні темпи приросту головних показників економічного розвитку України в період 1966—1970 pp. порівняно з 1961— 1966 рр. не зростають, а, навпаки, знижуються.

Зростають тільки капітальні вкладення, що на тлі зниження продуктивності праці свідчить не про поліпшення, а про погіршення управління господарством. Наведені дані значною мірою підтверджують висновок про те, що реформа швидше розладнала старий господарський механізм, ніж створила новий.

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо). Це протиріччя значною мірою відбивало співвідношення сил у вищих ешелонах влади, де існувало певне розходження між консервативною лінією Брежнєва і реформаційною — Косигіна.

Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР. Якщо посилення централістських начал органічно сприймалося системою, то ринкові ідеї не вписувалися в господарський механізм, суттю якого було збереження всієї влади в руках держави. Через це, як зазначають дослідники, «реформа перетворилася насамперед на численні розмови про реформу», а в процесі реалізації вона була вихолощена і на початку 70-х років згорнута.

Несприйняття ринкового регулювання, посилення директивного планування і силового управління наприкінці 60-х років значною мірою були зумовлені бурхливими подіями «Празької весни» 1968 p., які змусили замислитися лідерів системи над своїм майбутнім. Саме тоді в політичній лексиці з'являється термін «стабілізація». Надалі, незважаючи на зміну лідерів, коливання в політиці, переміщення акцентів у програмах і лозунгах, етатична (тобто та, яка передбачає активне втручання держави в економічне і політичне життя суспільства) модель соціалізму в СРСР зберігалася, періодично трансформуючись та пристосовуючись до нових умов.

В економіці один варіант адміністративного, позаринкового управління одержавленим господарством — жорстко-командний і безумовно-директивний — змінився іншим, узгоджувально-бюрократичним (директиви зберігалися, але зростаючі розміри господарства вимагали численних узгоджень у різних установах і на різних сходинках управління). Логіка розвитку командно-адміністративної системи диктувала необхідність позбавлятися на всіх рівнях від претендуючих на культ перших керівників, замінюючи їх кадрами середніх можливостей, готовими у всьому підкорятися апарату самої системи.

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу — «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України, зокрема, але говорити про «застій» в економіці достатніх підстав немає. Від 1965 до 1985 p. всі основні показники економічного розвитку республіки зростають. Правда, інколи дуже мізерно, як, наприклад, валова продукція сільського господарства, що зростала лише на 0,5% щорічно в 1981—1985 pp., але тенденція до просування вперед ще діяла. У цей час Україна зберігає за собою роль однієї з найважливіших паливно-енергетичних, металургійних та машинобудівних баз країни. У 1980 р. питома вага окремих видів продукції УРСР у загальносоюзному виробництві становила (в %): добуток вугілля — 27,5, залізної руди — 51,3, виробництво сталі — 36,3, доменного та сталеплавильного обладнання — 52,1, магістральних тепловозів — 95,1, цукру-піску — 52,4.

Зростаючі масштаби важкої індустрії ускладнювали управління з центру, знижували його ефективність. Господарський механізм командно-адміністративної системи раз по раз почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли в 60-ті роки у світі розгорнулася науково-технічна революція. Тоді «в науково-технічній галузі почалося те саме відставання, заради подолання якого свого часу обрали адміністрування як метод управління. Фарс історії був саме в цьому: створена для швидкого подолання технічної відсталості система сама ж стала причиною зростаючого відриву країни від високорозвинутих держав». Якщо в США 1985 р. діяло майже 1,5 млн. електронно-обчислювальних машин (і ще понад 17 млн. персональних ЕОМ), то в СРСР — лише декілька десятків тисяч.

Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку. Середньорічний приріст валового суспільного продукту в Україні у 1961—1965 pp. становив 6,9%, 1966—1970 рр. — 6,7, 1971—1975 pp. — 5,6, 1976—1980 pp. — 3,4, 1981 — 1985 pp. — 3,5%. Тільки за 15 років (від 1965 до 1980 р.) темпи зростання продуктивності праці в УРСР зменшилися більш як удвічі. Знизилася ефективність господарювання. У 1960—1985 pp. капіталовкладення у сільське господарство республіки зросло більш як у 3 рази, а валовий збір його продукції — лише в 1,6.

Крім зазначених вище причин, дія яких деформувала й уповільнювала розвиток економіки України, почали виявлятися негативні наслідки низки важливих довгострокових тенденцій:

1. Несприятлива демографічна ситуація — а) зниження приросту населення, кількість якого в республіці в 70-х роках зростала темпами у 2 рази, а у 80-х роках — у 4 рази нижчими, ніж у 60-х роках; б) міграційні процеси, основний напрямок яких — переселення із сіл у міста (в 1961—1986 pp. міське населення зросло з 20,6 млн. до 33,7 млн. осіб, або на 63,6%, сільське населення цього періоду зменшилося на 23%); в) динаміка вікового складу розвивалась по лінії постаріння населення України (якщо в 1960 р. співвідношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2).

2. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці. Якщо 1946 р. співвідношення між 10% трудящих, що одержали найвищі, і 10%, що мали найнижчі заробітки, становило 1:7,2, 1956 р. — 1:4,4, то 1988 р. — 1:3,5. Отже, захисна функція заробітної плати переважала над стимулюючою, що не сприяло активізації людського чинника на виробництві.

3. Криза організації праці. Тобто нездатність існуючої системи забезпечити ефективне, раціональне використання людських ресурсів та інтелектуального потенціалу. Незважаючи на те, що з питання НТР було прийнято 40 (!) постанов ЦК КПРС, а в 1976—1980 pp. — майже 200 комплексних програм розвитку народного господарства: енергетична, продовольча, меліоративна тощо, кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

4. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу. Можна погоджуватися чи не погоджуватися з твердженням американського економіста Холланда Хантера, який констатує, що «вилучення поточного доходу України й використання його в інших регіонах СРСР становить основну рису економічної історії України», можна також брати під сумнів обґрунтованість розрахунків британського вченого Пітера Вайлза, відповідно до яких Україна регулярно вносила до радянського бюджету на 10% більше, ніж отримувала з нього. Водночас цілком очевидно, що у даний період постійне зміщення паливно-енергетичного комплексу СРСР на Схід та зростання питомої ваги воєнних витрат вимагали перекачування з України значної частини фінансових, матеріальних та людських ресурсів. Районам Сибіру і Далекого Сходу, де створювалися нові промислові гіганти, 480 підприємств республіки поставили майже 900 найменувань машин, обладнання, різних виробів та матеріалів. Українські будівельники зводили один з найбільших населених пунктів на Східній ділянці БАМу— Ургал. Проте було б необ'єктивно стверджувати, що Україна тільки робила внески до загальносоюзної скарбниці, нічого звідти не беручи, адже лише гігантську домну № 9 у Кривому Розі споруджували представники 35 націй і народностей Радянського Союзу, до її будівництва було залучено значну кількість підприємств різних республік. Тому, доки не будуть опубліковані дані про баланс республіканських надходжень і видатків у межах союзного бюджету, історики, економісти та політики займатимуть діаметрально протилежні позиції.

Уповільнююча прогрес дія згаданих негативних довгострокових тенденцій у народному господарстві була притаманна всім республікам Радянського Союзу. Проте Україна, крім цього, мала й особливості власного економічного розвитку, які ще більше ускладнювали ситуацію в республіці:

1. Деформована структура розміщення продуктивних сил. Ця структура склалася фактично ще в довоєнні п'ятирічки, коли на підставі аналізу наявних природних ресурсів союзним центром було вирішено зробити акцент на першочерговий розвиток у республіці таких галузей, як вугільна промисловість, чорна металургія, важке та електротехнічне машинобудування. У 60—80-х роках ці галузі отримали новий імпульс, відбувся інтенсивний процес прирощення потужностей, що ще більше посилило деформованість економіки України. Ніякими аргументами не можна виправдати те, що в республіці, на яку припадало 2,6% території Радянського Союзу, у цей час було побудовано і будувалося надалі майже 40% атомних енергоблоків. До речі, частина з них (Чорнобильська, Хмельницька, Південноукраїнська) мали працювати не на Україну, а виробляти електроенергію для європейських країн РЕВ.

Внаслідок незбалансованого розвитку господарства республіки частка галузей, що працювали на споживчий ринок, у загальному обсязі валової продукції не перевищувала 29%, тоді як у розвинутих країнах цей показник становить 50—60% і більше. Деформованість економіки зумовила не тільки появу товарного дефіциту, а й загострення екологічних, демографічних та соціальних проблем.

2. Катастрофічна екологічна ситуація. Перекоси в розміщенні продуктивних сил стали причиною різкого зростання техногенного навантаження на природу, що у 6—7 разів перевищувало загальносоюзний рівень. У цей час щорічно промисловими об'єктами в атмосферу та водний басейн викидалося понад 10 млн. тонн шкідливих речовин. Екологічну ситуацію в республіці ускладнювало нераціональне розширення посівних площ у сільському господарстві. Ступінь розораності території України сягає 57%, в тому числі в степовій зоні 73%. Розораність безпосередньо сільськогосподарських угідь становила 80% проти 25% у США і 48% у Франції. Це спричинило активізацію ерозійних процесів, через що Україна щороку втрачала до 600 млн. тонн родючих ґрунтів.

Катастрофічні екологічні процеси посилили гостроту демографічних проблем, оскільки питома вага населення республіки, зайнятого у галузях із шкідливими для здоров'я умовами праці, становила в Україні 53%. У складній екологічній ситуації опинилося населення міст, адже, наприклад, третину території Львова займали промислові підприємства, у Чернівцях вироблялося майже три чверті промислової продукції області. Цей перелік екологічних негараздів України можна продовжувати.

3. Значна зношеність основних виробничих фондів. Рівень їхньої спрацьованості в промисловості республіки зріс від 28% у 1961 р. до 43% 1985 р. Характерно, що основні виробничі фонди України зношувалися швидше, ніж загалом по країні, оскільки частка старих підприємств була вищою. А от за темпами зростання основних виробничих фондів республіка займала 1986 р. останнє, 15 місце у Радянському Союзі.

4. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР. Не кращим був і стан сільського господарства — республіка за темпами збільшення валової продукції 1960 р. займала 11 місце, а 1985 р. перемістилася на 13. З огляду на це, очевидно, закономірним є той факт, що і за темпами зростання виробленого національного доходу за період 1980—1986 pp. Україна займала те саме 13-те місце в Радянському Союзі. Трохи кращими були показники реальних доходів на душу населення, відповідно до яких республіка 1980 р. поділяла 12—14 місця, а 1985 р. — 5—6. Проте й тут виникали серйозні проблеми і диспропорції.

Кількісні показники РСФСР та БРСР були вищі за середні по Радянському Союзу, а УРСР, навпаки, — нижчі. Отже, економіка республіки поступово, але неухильно втрачала динаміку свого розвитку.

Кризові явища в економіці негативно відбивалися на вирішенні соціальних питань. Тому в соціальній сфері склалася суперечлива ситуація. Від 1965 до 1985 р. національний доход УРСР зріс з 38,2 млрд. крб. до 96,6 млрд. крб., тобто більш ніж у 2,5 раза. Це мало вирішальне значення для підвищення життєвого рівня народу, адже 4/5 національного доходу витрачалося безпосередньо на народний добробут. За вказане двадцятиріччя у 1,85 раза збільшилася середньомісячна заробітна плата. Якщо 1965 р. у республіці на 100 сімей припадало 21 телевізор, 8 холодильників і 19 пральних машин, то 1985 р. ці показники зросли — відповідно 92, 88, 65.

Водночас у соціальній сфері України намітилися і поглибилися негативні тенденції:

1. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення. Якщо у дев'ятій п'ятирічці в Україні вони становили 20%, у десятій — 17%, то в одинадцятій — лише 14%.

2. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення. Так, 1982 р. кошик звичайних щотижневих закупок, для оплати якого у Вашингтоні потрібно було працювати 18 годин, у Києві коштував майже 53 години праці, це без урахування безсумнівно нижчої якості товарів і послуг в СРСР. Тому за рівнем споживання на душу населення Радянський Союз займав у цей час лише 77 місце у світі.

3. Загострення житлової проблеми. В Україні кількість осіб, що поліпшили свої житлові умови, із п'ятирічки у п'ятирічку зменшувалася: у восьмій їх налічувалося 8,9 млн. осіб, в дев'ятій — 8,6 млн., в десятій — 7,8 млн., в одинадцятій — 7,7 млн. осіб. За 1981—1985 pp. у республіці черга, що налічувала 1,5 млн. осіб, не зменшилася, і на обліку за станом на 1987 р. перебувало понад 2 млн. сімей, які потребували поліпшення житлових умов.

4. Зниження рівня охорони здоров'я. У цій сфері склалася парадоксальна ситуація: з одного боку, за період від 1970 до 1985 р. число лікарів у республіці в розрахунку на 10 тис. населення збільшилося з 27,7 до 41,4, тобто майже на 67%, кількість лікарняних ліжок — на третину. Проте загострення екологічної ситуації, відставання якісних показників від кількісних у процесі підготовки лікарів, наростаюче зменшення частки видатків на охорону здоров'я і фізичну культуру в структурі державного бюджету (1970 р. — 12,3%, 1985 р. — 9%) та інші причини зумовили те, що за період 1970—1985 pp. показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 випадків на 1 тис. громадян, а природний приріст населення України зменшився у 2,2 раза.

Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 р. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації. Кризові явища дедалі більше поглиблювалися під впливом особливостей функціонування господарства республіки (станом в екології, деформованою структурою розміщення продуктивних сил та ін.).