Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з релігієзнавства

Етнонаціональні релігії в Україні

Реферат

На главную
Реферати з релігієзнавства

Іудаїзм. Перші іудеї з'явилися на території нашої держави ще в І ст. н. е. (Крим). Однак лише за роки незалежності держави вони отримали усі умови для своєї діяльності. На 1 січня 2001 р. в Україні було 249 зареєстрованих іудейських організацій порівняно з 42 в 1992 р. Вони належать до таких об'єднань: Об'єднання хасидів Хабад Любавич іудейських релігійних організацій, Об'єднання іудейських релігійних організацій, Релігійні громади прогресивного іудаїзму, Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Є накож незалежні іудейські релігійні громади. Протягом 90-х років минулого та на початку нинішнього століть в Україні було створено понад 100 культурологічних єврейських центрів та організацій, відкрито єврейські школи, синагоги, театри, видаються єврейські газети. Успішно діє Міжнародний Соломонів університет (м. Київ) тощо.

Караїзм. На території України, зокрема в Криму, представлена мало відома широкому загалу караїмська релігія, носіями якої є етнічні караїми — тюрки (караї) і незначні групи росіян і українців, предки яких були вихідцями з козачих станиць Північного Кавказу і колишньої Астраханської губернії. Розквіт караїзму припадає на VIII—XIII ст., коли його релігійні громади успішно функціонували на територіях нинішніх Іраку, Сирії, Єгипту, Туреччини та ін. У Криму перші караїми з'являються в деяких тюркських племенах, які згодом прийняли вчення Анана. Матеріальним підтвердженням існування караїмських громад на півострові саме з цього часу є пам'ятники родового кладовиша Балта-Тиймез («Сокира не доторкнеться»). У VIII ст. караїзм прийняла верхівка хазар на чолі з каганом. Ця подія мала доленосне значення, оскільки почалося поширення караїзму серед язичницьких тюркських племен каганату на великій території, включаючи й український Крим. До того ж у Хазарській державі не було релігійної нетерпимості, а тому язичництво, караїзм, християнство й іслам вільно співіснували, не заважаючи один одному йти своїм шляхом до єдиної мети — Бога. Із занепадом Хазарського каганату в XI ст. умови існування для караїмів, звісно, погіршилися. Та все ж кримські караїми зберегли свою самостійність в окрузі Кирк-Йер, неподалік від м. Бахчисарай. У 1246 р. частина караїмів перебралася з Криму в Галичину на запрошення князя Данила Галицького, який надав їм землі і деякі привілеї. Етноконфесійні громади кримських караїмів з'явилися в Галичі, Львові, Луцьку та інших українських містах західного регіону. А з князем Вітовтом у XIV ст. вони потрапили аж до Литви.

За часів існування Кримського ханства караїми мали самоуправління і визнавалися політичною одиницею, якій було надано певні пільги і гарантії. Караїми Криму і Галичини не раз приєднувалися до українського козацького війська, полишивши по собі добру згадку. Так, історія зберегла імена Мінаша; Ільяша Караїмовича — старшого полковника реєстрового козацтва. Після приєднання Криму до Російської імперії кримські караїми поступово почали мігрувати за межі півострова. Їх громади з'явилися в Бердянську, Одесі, Києві та інших містах України. А в 1837 р. було створено Таврійське караїмське духовне управління на чолі з Гаханом. Місцем його розташування став храмовий комплекс у Євпаторії. Караїми поклоняються єдиному Богу і визнають єдину священну книгу — Старий Завіт, особливо шануючи П'ятикнижжя. Тому вони називають себе ще «синами Святого Письма». Караїми дотримуються наказу пророка: «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшуйте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я заповідав вам» (Вт. 4:2). Виконання десяти заповідей — основна вимога караїзму. Старий Завіт є для них зосередженням глибокої мудрості, особливої таїни, осягнення яких можливе тільки силою власного розуму. Звідси й найголовніший принцип караїзму — уважне самостійне вивчення Святого Письма, право тлумачити його так, як підказують власні розум та совість.

Деякі дослідники вважають, що караїмське віровчення за часом виникнення є ровесником земного життя самого Ісуса Христа. Безпосередньо сформував як ідейні засади, так і організаційні структури караїзму Анан бен Давид (752—840) із Басри. Тому й прихильники його вчення спочатку називалися ананітами. А термін «караїми» («караїти») з'явився трохи пізніше. Служителі культу виводять його від слів того ж кореня з текстів Старого Завіту і Корану, перекладаючи як «ті, що читають», «ті, що закликають», «знавці Святого Письма». Інше, обґрунтованіше, пояснення назви вказує на походження від етноніму «карай». Анан визнавав вчення Мойсея, Ісуса Христа і Мухаммеда, яких вважав великими пророками. Коротко вчення Анана зводиться до: 1) віри у безсмертя душі і в те, що її доля залежить від поведінки людини під час її земного життя; 2) віри в особисту відповідальність людини; 3) заперечення авторитету духовенства; 4) ігнорування значущості зовнішніх обрядів і таїнств.

У віровченні караїзму Бог не тільки єдиний, а й всемогутній, він існує довічно. Осягнути його єдність і могутність людині не дано. Бог створив усе суще і через Мойсея на Синайській горі дав найдосконаліший закон — п'ять книг Мойсея, які ніколи не доповнюються і не змінюються. Бог визначає людям нагороди і покарання згідно із заслугами кожного і воскресить мертвих у день суду. Караїми чекають і приходу Месії.

У культовій сфері караїмів переплітаються впливи ісламу і християнства. Так, їх храми — кенаси — і поховання зорієнтовано на схід, на зразок мусульманських мечетей. Певний вплив мусульманства простежується і в поділі храму на чоловічу й жіночу частину. Головне приміщення храмів призначено тільки для чоловіків і складається з трьох частин: із південного боку на підвищенні розміщено вівтар, далі від нього — місця для прихожан, а ближче до виходу — лави для літніх, хворих і тих, хто в траурі. Над привхідною північною частиною — балкон з ажурними ґратами для заміжніх жінок (неодружені в кенасі взагалі не моляться), куди знадвору ведуть окремі сходи. Перед молитвою практикується обряд омовіння. До храму заходять без взуття. Молитви в кенасі проводяться двічі на день (вранці і ввечері). Псалми Давида становлять основи літургії караїзму. Вони доповнюються гімнами, піснями, складеними газзанами (священиками) або поетами. Богослужіння ведеться караїмською мовою. Особливо шанують віруючі день суботи, дотримуючись заповіді: «Пильнуй дня суботнього, щоб святити його, як наказав тобі Господь, Бог твій» (Вт. 5:12). Зі свят, що випливають із традиції Старого Завіту, караїми особливо шанують Хиджі тамбиларнин (Пасху) та Хиджі афталарнин (П'ятдесятницю). Існує традиція індивідуальних постів, практикується аскетизм.

Як і українське православ'я, караїмська релігія ввібрала в себе багато давніх язичницьких вірувань. Так, Бога караїми величають іменем стародавнього тюркського божества Тенгри. На пасхальних коржиках зображається Сонце, Місяць і зірки. До наших днів зберігся і культ священних дубів. Тож можна погодитись із твердженням, що караїмська віра нагадує християнство у його зародковому стані, тобто за життя Ісуса Христа.

Караїми нині вельми шанують свої головні духовно-національні святині: фортецю Кирк-Йер (Кале-Джуфт-Кале-Чуфут-Кале) з її стародавніми храмами і прилеглим родовим кладовищем Балта-Тиймез та храм у Євпаторії. Вони докладають зусиль для повернення своїй церкві кенасів, які до 1959 р. (коли радянською владою було закрито останній діючий в Криму караїмський храм) належали їм у різних містах України. Зокрема, київська громада караїмів добивається повернення споруди свого колишнього храму, що височіє в центрі столиці на вул. Ярославів Вал неподалік від Золотих воріт (нині Будинок актора). У 1989 р. в м. Сімферополь утворено Асоціацію кримських караїмів, яка включає Науковий центр і Раду старійшин та ставить завдання збереження релігії й культури свого народу.

Вірмено-апостольська (Вірменська) церква. Ще у 301—302 pp. Вірменія стала першою у світі країною, яка назвала християнство своєю державною релігією. Тобто ця подія сталася за 89 років до того, як християнство було оголошено державною релігією Римської імперії. Перші віруючі вірмени з'явилися на теренах нашої країни ще за часів Київської Русі. Їхні поселення виникають у XI ст. у Львові та Луцьку. Масовішими були друга хвиля переселення вірмен — у 1280 p., яка відбувалася за закликом князя Льва І Даниловича; і третя (1358—1360), коли вірмени мігрували на землі України, рятуючись від нашестя турків-сельджуків. Найбільша вірменська колонія мешкала у Львові, де 1363 р. розпочалося будівництво Вірменського кафедрального собору Успіння Пресвятої Діви, що став головною святинею переселенців на українських землях. Історія Вірменської церкви в Україні непроста: часи спокійного розвитку чергувались із неймовірно бурхливими і складними періодами — аж до небезпеки розчинення серед українців або поляків чи ліквідації австрійською або радянською владою. За часів незалежності єпархію національної Вірменської церкви відновлено. Нині вона має 15 громад. Очолює її висвячений в м. Ечміадзін архімандрит Натан Оганесян (місцеперебування — м. Львів).