Реклама на сайте Связаться с нами
Видатні постаті України

Архипенко Олександр Порфирійович

Біографія

(1887 — 1964)

Скульптор, живописець, графік,
теоретик мистецтва

На главную
Видатні постаті України

Олександр Порфирійович Архипенко народився 30 травня 1887 р. в Києві. Його батько писав ікони, тож ще в ранньому дитинстві Сашко виявив неабиякий інтерес до образотворчого мистецтва, вивчав твори визначних майстрів Ренесансу, охоче копіював їх, розкриваючи для себе в такий спосіб їхній секрет техніки малюнка та живопису. З 1902 по 1905 р. навчався в Київському художньому училищі, в 1907—1908 pp. — у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. У 1908 р. назавжди виїжджає за межі Російської імперії та оселяється в Парижі — столиці світового мистецтва, де відвідує школу красних мистецтв. У 1910 р. в Парижі засновує свою власну школу. Перші його твори з'являються в 1908 р. Відкриває також школу в Берліні (1921—1934), Нью-Иорку (1923—1964), куди згодом переїжджає в 1923 р. У 20—30-х роках Олександр Архипенко брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам'ятником Т. Шевченкові, І. Франкові, князеві Володимирові. Його роботи були представлені на Берлінській виставці 1922 року разом з Малевичем, Татліним, Екстер, Філоновим, Поповою. На виставці в Чікаго (1934) твори Архипенка експонувались в українському павільйоні. Його творчий доробок — фантастичний! — понад 1000 скульптур-шедеврів, портретів, а також численні малюнки, ескізи, скульпто-живопис... 130 персональних виставок у різних куточках світу — і жодної за життя на рідній землі! Мине 23 роки з того дня, як митця не стало, коли в 1987 р. на вшанування 100-річчя з дня народження О. Архипенка буде організована його земляками-шанувальниками невеличка виставка творів — здебільшого це малюнки, ескізи, поштові листи — у Львові. А колись у цьому місті Лева в музеях було багато творів О. Архипенка, з яким він у 30-ті роки підтримував тісний зв'язок, але прийшли московські більшовики і знищили разом з іншими творами й рідкісні шедеври майстра, записавши його до українських буржуазних націоналістів. Перебуваючи майже 50 років за залізною завісою — на чужині, Олександр Архипенко залишався завжди українцем і не переставав мріяти побувати колись на Батьківщині. Лише після смерті митця в його паспорті з'явиться запис: національність — українець...

Поряд з провідним критично-реалістичним напрямом в українському мистецтві початку XX ст. виявилися також інші стильові тенденції. Мистецтво модерну першого десятиліття XX ст. знайшло в Україні своє відбиття у сполученні його вишуканих форм з формами українського народного орнаменту, архітектури, різьбярства, виникло стильове явище, яке тепер називаємо українським модерном. Форми модерну сполучені і зі стилізаційними намаганнями, і з символізмом. Ось як пояснював і відстоював цей напрям Олександр Архипенко — визначний теоретик мистецтва:

"Порожнини на моїх скульптурах мають творче коріння, і психологічна значущість цих порожнин також спонукає до творчого акту. Порожнини сприймаються як символи відсутності форми і стають підставою для народження асоціацій та виникнення відчуття відносності... Порожнистої форми не існує без вигнутої лінії кола, як не існує кола без порожнечі... Немає увігнутої поверхні без опуклої, і не існує опуклої поверхні без увігнутої..."

Скульптором, який упродовж багатьох років перебував у центрі творчих модерністичних шукань першої половини XX ст., був славетний українець Олександр Архипенко. Він став родоначальником кубізму в скульптурі, віддав данину майже всім новітнім течіям у галузі скульптури та живопису аж до абстракціонізму включно. В його самобутній творчості, нерозривно пов'язаній з прадавньою світовою та українською народною символікою, поєднались невтомні пошуки нових пластичних форм, що часто набували самодостатнього абстрактного характеру, з живим інтересом до навколишнього життя, до людей, до діячів історії, культури і сучасності. Цей інтерес і живив той струмінь, який посилюючись, проходив крізь усі етапи складного, проте надзвичайно плідного творчого життя О. Архипенка.

Реалістична лінія творчості митця поєднувалася з кубістською, абстрактною та відверто народною, в якій вгадуються мотиви українського, індіанського і навіть арабського та японського фольклору і які ніяким чином не пов'язані з так званим космополітичним мистецтвом, як би там йому не закидали численні наші критики. Так, він виконав у реалістичній манері серію чудових жіночих торсів з мармуру ("Торс", "Білий торс" тощо, 1916), які відзначаються класичною гармонією й досконалістю форм, галерею виразних скульптурних портретів (цикл "Анжеліка", 1921-1925; "Міс Мері Ейнштейн", 1923; "Диригент В. Менгельберг", 1925; "Доктор Вігерт", 1923; "В. Фуртвенглер", 1927; "Портрет матері", 1927; бюсти і напівфігури Т. Шевченка, 1923, 1933, 1957; "Портрет І. Франка", 1925 тощо). Його скульптурним портретам притаманне загострене відчуття індивідуальних форм, які покликані розкрити зміст образів. Приміром, у бюстах і напівфігурах Тараса Шевченка та Івана Франка підкреслено монолітність, цілісність форм, а у скульптурах диригентів Фуртвенглера та Менгельберга в основу образів покладено музичні ритми, що передані нервовим, напруженим ліпленням і каскадом енергійних рухів.

Сотні і сотні пластичних форм виконано Олександром Архипенком у незвичній манері — в "контррельєфному" так званому кубістичному стилі, який характеризується грою просторовості та площинності і де головну роль відіграють порожнини та увігнутості й випуклості, що створюють їх. Їм притаманна образна емоційність, яка так чи інакше виконує своє естетичне завдання. До таких характерних робіт можна віднести скульптуру "Адам і Єва" (1908), "Жінка з дитиною" (1909), "Жінка" (1909), "Відпочинок" (1910), "Поцілунок" (1910), "Мадонна скель" (1911), "Сидяча постать" (1912), "Блакитна танцівниця" (1913), "Жінка, яка зачісується" (1915), "Гондольєр" (1914) та ін. Особливо цікаве й вельми оригінальне вирішення має скульптура "Жінка, яка зачісується", де насправді відсутнє обличчя, але порожнина, що нагадує його, ілюзорно примушує нас не помічати тієї відсутності. Принагідно зазначити, що в переважній більшості талановитих витворів майстра відчутно вгадуються мотиви народного фольклору, що перегукуються з добою існування трипільської культури і навіть пізнього палеоліту.

Олександр Архипенко — родоначальник так званого скульпто-живопису. Ось як характеризує цей напрям у мистецтві сам автор:

"Скульпто-живопис — це не лише відродження зникаючої тенденції поєднати колір і форму, це скоріше новий вид мистецтва, породжений специфічним злиттям і поєднанням матеріалів, форм і кольорів... Переваги скульпто-живопису перед звичайним живописом полягають у тому, що рельєфи чи увігнутості на живописній площині підсилюють композиційний ефект і надають нової значимості звичному зображенню".

До творів, виконаних у подібній манері, можна віднести "Натюрморт" (1918, тоноване пап'є-маше на дереві), "Жінка, яка сидить" (1919, скульпто-живопис, пап'є-маше, дерево), "Океанічна мадонна" (1957, дерево, метал, мозаїка, перламутр), "Жінка" (1963, рельєфна і тонована конструкція з дерева, міді, латуні, мельхіору).

Величезну спадщину залишив майстер і у вигляді малюнків, ескізів, замальовок тощо. Серед них найвідоміші: "Жінка, яка сидить" — ескіз до скульпто-живопису (1918, акварель), "Жіночий портрет" (20-ті роки, папір, олівець, сангіна), "Сидяча фігура" (1923, туш), "Купальниця" (1921, олівець), "Місяць, що задивляється на землю" (1945, білий та блакитний олівці), "Освітлені" (1948, олія, чорнило), "Анжеліка" (1950, олівець, туш) та ін.

Безліч оригінальних скульптур Олександра Архипенка, наприклад, у вигляді гігантських ваз-жінок тощо, прикрашають численні парки й сквери американських міст. Його безсмертні твори прикрашають численні музеї європейських столиць та міст, експонуються у престижних американських музеях, чого не скажеш, на превеликий жаль, про наші музеї, де збереглася лише мізерна частка унікальних витворів мистецтва нашого славетного земляка О. Архипенка. Майстер невтомно мандрував по світу, активно пропагуючи своє мистецтво і вельми часто виступаючи перед численними шанувальниками прекрасного. Ним написано багато ґрунтовних теоретичних праць з теорії мистецтва, які він використовував на практиці, готуючи нові покоління митців у навчально-мистецьких закладах США.

Усе своє життя О. Архипенко невтомно працював над образами Тараса Шевченка, Івана Франка, інших визначних діячів нашої культури. Остання його значна праця — створення пам'ятника-погруддя Тарасові Шевченку (1957), встановленого в Нью-Йорку.

"Культурна свідомість є тією передумовою, без якої людина не може вважатись невід'ємною часткою країни. А говорячи про культуру, як національну силу, важливо визнати, що ми завдячуємо геніальним діячам нашої нації — таким, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Микола Лисенко..."

За такими принципами жив і творив майстер-українець Олександр Архипенко.

Помер Великий Майстер 24 лютого 1964 р. на робочому місці — в нью-йоркській майстерні — не витримало серце. Похований у Нью-Йорку на цвинтарі Вудлавн Бронкс. Неподалік Нью-Йорка є маленьке курортне містечко Вудсток, де багато років провів Майстер і де існує віднині музей О. Архипенка. У 1997 р. в Києві біля стін величної й модерної будівлі одного з банків, що на площі Льва Толстого, встановлено пам'ятник "Пам'яті О. Архипенка" — так вшанував Майстра своєю роботою київський скульптор Анатолій Валієв.