Прокопович Феофан

Біографія

Феофан (Елєазар) Прокопович народився 7 червня 1681 р. в Києві. Коли його батьки померли, опікуном Елєазара став дядько по матері — Феофан Прокопович, який був професором і ректором Києво-Могилянського колегіуму, намісником Київського Братського Богоявленського монастиря.

Елєазар закінчив початкову школу, потім у 1698 р. — Києво-Могилянський колегіум, після чого вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлісея.

Помітивши виняткові здібності молодого ченця, Володимир-волинський єпископ Заленський переводить Єлісея до Римської католицької академії св. Афанасія.

У жовтні 1701 р., не завершивши повністю навчання в академії, Прокопович пішки повертається через Францію, Швейцарію, Німеччину до Почаївського монастиря, потім до Києва, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, беручи в пам'ять про свого дядька ім'я Феофана.

З 1705 р. Феофан Прокопович викладає у Києво-Могилянському колегіумі, де у 1707 р. стає префектом академії, потім її ректором.

У 1718 р. за наполяганням Петра І Феофан Прокопович переїздить до Петербурга, призначається єпископом псковським і нарвським, а в 1721 р. стає віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був Стефан Яворський, виходець з України.

У 1725 р. вже після смерті Петра І, за царювання Катерини І, якій він сприяв у сходженні на трон, Феофан Прокопович призначається архієпископом новгородським і першим членом синоду, що фактично робило його головною постаттю у Російській православній церкві.

Величезну роль зіграв Феофан Прокопович в організації і діяльності Російської Академії наук, в якій починали свою діяльність такі видатні вчені, як Кантемір, Татищев та ін.

Феофан Прокопович, особливо у так званий київський період свого життя, творчості і діяльності, зарекомендував себе як чудовий учений, письменник, філософ, викладач. Саме з 1705 по 1716 р. він викладав у Києво-Могилянській академії риторику, піїтику, геометрію, арифметику, філософію та богослов'я. Він глибоко знав, обстоював і пропагував вчення і праці багатьох видатних учених Європи, підготував десятки блискучих учених-викладачів у стінах Києво-Могилянської академії.

У петербурзький період Феофану Прокоповичу більше довелося бути політичним, церковним діячем. Однак і в цей час він доклав багато зусиль задля того, щоб у тогочасних російських умовах усунути панування схоластики, сліпого дотримання канонів і догм. Прокопович прагнув примирити віру і науку, робив усе, аби створити таку богословську систему, яка б не заперечувала розвитку науки та припускала пріоритет світського начала, засад над церквою у суспільстві. Важливо, що значною мірою такі погляди Феофана Прокоповича позначилися, а то й були основою багатьох реформ петровської доби, дали певні результати.

Феофан Прокопович і донині постає перед нащадками як філософ, що уславлював, возвеличував людину, її розум і чесноти. При цьому характер і результати діяльності людини він передусім пов'язував з її свободою. Але свободу, її сенс людина усвідомлює насамперед через оволодіння знаннями, через набуття життєвого досвіду. Феофан Прокопович вважав, що очолювати державу повинен конче освічений монарх, своєрідний "філософ на троні", який може забезпечити реалізацію просвітницьких ідей та ідеалів.

За усієї неоднозначності, часто суперечливості і протиріччя у поглядах, діях, учинках Феофан Прокопович був і залишається одним з найвизначніших учених, письменників, церковних і політичних діячів в історії України та Росії.

В останні роки свого життя Феофан Прокопович зазнав багато нещасть, зумовлених передусім переслідуванням з боку різних противників політики Петра І.

Феофан Прокопович помер 19 вересня 1736 р. у Новгороді, де і був похований у Софійському соборі.