Хоткевич Гнат Мартинович

Біографія

Гнат Мартинович Хоткевич народився у Харкові, замолоду перебував у селянському середовищі: щоліта його батьки наймитували у купця П. Михайлова в с. Деркачі біля Харкова. Гнат закінчив Харківське реальне училище, після чого зацікавлення інженерним конструюванням привело його до Харківського технологічного інституту.

Проходячи студентську практику на Харківсько-Миколаївській залізниці, він познайомився з революційно налаштованими робітниками. Коли наприкінці 90-х років XIX ст. у промислових центрах України, особливо в Харкові, посилився революційний рух, Гнат Хоткевич разом з передовою частиною студентства брав активну участь в масовках і політичних демонстраціях. Це призвело до того, що в 1899 р. він був висланий з Харкова без права вступу у вищі навчальні заклади впродовж двох років.

Саме тоді гастролював Україною хор під проводом відомого композитора М. Лисенка. З виступів у цьому хорі й почав Г. Хоткевич свій шлях бандуриста-професіонала.

У 1900 р. на клопотання Харківського технологічного інституту Г. Хоткевича було поновлено у студенти і він дістав змогу закінчити освіту. Потім він влаштувався на роботу в управління Харківсько-Миколаївської залізниці, де працював до початку революції 1905 р. Та все далі Г. Хоткевич відходив від техніки і все більше його приваблювали культурне і громадське життя та література.

У 1899 р. Гнат Хоткевич організував перший в історії кобзарства в Україні виступ кобзарів і лірників на XII археологічному з'їзді в Харкові. У харківському Товаристві грамотності він заснував видавничу українську комісію, створив перший в Україні театральний робітничий гурток, що під його керівництвом перетворився у справжній театр. Однак тогочасні політичні умови перешкоджали подальшому розвитку цього театру. В середині 1905 р. він перестав існувати.

У 90-х роках Гнат Хоткевич приділяв багато уваги літературній творчості. Так, у 1897 р. він опублікував у львівській "Зорі" своє перше оповідання "Грузинка". Як модерніст-новоромантик заявив про себе збіркою оповідань "Поезія в прозі" (Харків, 1902), а також романтично-ліричною повістю "Камінна душа". У цьому ж стилі постають цикли оповідань, новел, нарисів "Гірські акварелі", "Гуцульські образки".

Після революції 1905—1907 pp. Г. Хоткевич став активним борцем проти царизму. Письменник брав активну участь у революційних подіях в Харкові і Москві, разом з робітниками мужньо стояв на барикадах Харкова у грудні 1905 p., коли там вибухнуло збройне повстання. Робітники обрали його головою страйкового комітету і делегували у Москву для координації дій революційних сил Росії.

Коли царським військам вдалося придушити збройний виступ харківського пролетаріату, Г. Хоткевич перейшов на нелегальне становище, переховувався у своїх друзів. У 1906 р. він емігрував у Галичину, мешкав у Львові.

Упродовж 1906—1910 pp. Г. Хоткевич написав багато оповідань, нарисів, кілька драматичних творів, у яких він викриває суспільно-політичний устрій царської монархії, оспівує революційну боротьбу народу проти царського самодержавства. Це драма "Лихоліття" (1906), драматичні малюнки "Вони" (1909), "На залізниці" (1910) тощо.

Перебуваючи в Галичині як політичний емігрант, Г. Хоткевич багато корисного зробив там для розвитку української культури. У 1909 р. він організував перший у цьому краї драматичний гурток, що згодом перетворився у справжній театр, який називали "Гуцульським".

Емігрантське життя, навіть серед друзів, було важким. У 1912 р. Г. Хоткевич вирішив повернутися до Харкова. Там його відразу заарештували, посадили у в'язницю, спочатку в Києві, потім перевезли до Харкова, де до кінця 1912 р. письменник сидів у пересильній в'язниці разом з карними злочинцями.

Звільнившись, Гнат Мартинович активно включився в літературне і театральне життя, виступав з лекціями і концертами, з лютого 1913 р. став редактором літературного журналу "Вісник культури і життя". Одночасно з літературною діяльністю він вів велику громадсько-культурну роботу: відновив діяльність робітничого театру в Харкові, з Галичини перевіз групу народних майстрів-різьбярів, влаштував з ними театральні вечори, відкрив у Харкові майстерню гуцульських виробів, розробив програму етнографічних концертів усіх народів тодішньої Росії.

Перша світова війна перервала творчу працю письменника. Як політично неблагонадійного Г. Хоткевича за розпорядженням департаменту поліції в березні 1915 р. в адміністративному порядку було вислано за межі України. Він виїхав до Білгорода в Курську губернію. Але і там йому заборонили жити. Письменник оселився у Воронежі.

У Харків Г. Хоткевич повернувся лише після повалення царизму.

З 1921 по 1928 р. Гнат Мартинович викладав українську літературу в Харківському зооветеринарному технікумі, пізніше вів клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті.

Багато часу віддав Г. Хоткевич перекладацькій і науковій праці: переклав всесвітньо відому драму давньоіндійського поета Калідаси "Шакунтала", твори Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюго; вів дослідження і розвідки, зокрема опублікував статті "Народний і середньовічний театр в Галичині" (1924), "Театр 1848 р." (1932) та ґрунтовне дослідження "Музичні інструменти українського народу" (1930). У 1930 р. вийшла перша частина "Підручника гри на бандурі".

У 1932 р. було широко відзначено 25-ліття творчої діяльності Г. М. Хоткевича.

У 1937 р. Гната Мартиновича було репресовано, а в 1938 р. письменник помер, залишивши незавершеними багато творчих задумів, у тому числі й тетралогію про Тараса Шевченка, що мала бути своєрідним пам'ятником Великому кобзареві.