Шухевич Роман Володимирович

Біографія

Роман Володимирович Шухевич народився 17 липня 1907 р. в західноукраїнському містечку Краківці (нині Яворівський район Львівської області) у сім'ї повітового судді Осипа Шухевича. Мати Романа, Євгенія, була дочкою отця Стоцького. Родина Шухевичів належала до нечисленної в ті часи української світської інтелігенції. Його дід, професор Володимир Шухевич, був автором цінної монографії в п'ятьох частинах про Гуцульщину, над якою працював майже 20 років.

У вересні 1917 р. Роман став учнем Української академічної гімназії у Львові. Це був час революційних подій на наддніпрянській Україні, що викликали голосний відгомін у галицькій Україні.

У Києві в 1918 р. було проголошено IV Універсалом відновлення державної суверенності України. У листопаді 1918 p., перебуваючи на канікулах у батьків у м. Камінка Струмилова, він став свідком проголошення Західно-Української Республіки. Камінка Струмилова стала осідком команди 1-го корпусу Української Галицької Армії (УГА). В домі Шухевичів у той час досить часто зустрічались військові старшини УГА та українські політичні діячі, які обговорювали політичну і військову ситуацію. І мало хто з них помічав, що дуже уважним їхнім слухачем був син господаря.

Коли становище в Галичині дещо стабілізувалося, Роман повернуся до гімназії у Львові. Він став активним учасником молодіжного національного руху. Був членом пластових куренів "Лісові чорти", "Чорноморець". З 1923 р. був членом Української військової організації (УВО), де про цілі та методи боротьби УВО довідався безпосередньо від її організатора Є. Коновальця, який мешкав і харчувався у бабусі Романа Шухевича у Львові.

У червні 1925 р. Роман з відзнакою закінчив гімназію і склав вступні іспити до Львівської політехніки, але з політичних причин його не було зараховано. Тоді Роман поступив до політехнічного інституту в Данцигу (нині Гданськ, Польща), де провчився майже рік.

У 1926 р. батькові Романа за допомогою професора Львівської політехніки Антона Ломніцького і за його посередництвом вдалося перевести Романа до Львова. Тут він був зарахований на другий курс відділення будівельної архітектури Львівської політехніки. Але особливо інтенсивна робота Романа в УВО, а потім в ОУН та служба в польській армії не дали йому змоги закінчити навчання своєчасно. Диплом про закінчення навчання він отримав тільки у червні 1934 р.

У жовтні 1926 р. Роман Шухевич разом з Богданом Підгайним, теж студентом політехніки, за дорученням УВО вчинив замах на шкільного куратора Яна Сочінського, якого українське націоналістичне підпілля звинувачувало в розробці й реалізації плану полонізації українського шкільництва.

У 1928—1929 pp. P. Шухевич служив у польській армії. В ті роки керівництво УВО вважало, що українським революціонерам необхідно набувати військового вишколу, а тому Роман Шухевич поступив до польської "школи підхорунжих" у Володимирі-Волинському, де пройшов старшинський артилерійський вишкіл. Але перед самим випуском його "як політично підозрілого" було переведено зі школи закінчувати військову службу в один з польських гарнізонів, розташованих на Поліссі. Р. Шухевич, старшина запасу, в подальшому свою військову освіту підвищував на спеціальних старшинських курсах в Данцигу, Берліні, Чехії, виїжджаючи туди в різні часи.

З 1929 р. — член Організації українських націоналістів (ОУН). Після повернення Р. Шухевича з польського війська у 1930 р. його призначено на старшинську посаду в українській армії — у підпільно-революційній УВО-ОУН. Покликав туди Р. Шухевича на посаду керівника бойової референтури Крайової Екзекутиви ОУН (КЕ ОУН) на західноукраїнських землях (ЗУЗ) тодішній Крайовий Провідник ОУН і одночасно Крайовий Комендант УВО Юліан Головінський, який ще у 1926 р. доручив Романові вчинити замах на шкільного куратора Яна Сочінського. Взірцеве виконання Шухевичем цього бойового акту викликало у Головінського безмежну довіру до нього як до бойовика і було вирішальним при призначенні його на посаду керівника бойової референтури Крайової Екзекутиви ОУН (за псевдонімом "Дзвін").

Влітку-восени 1930 p. P. Шухевич організував і керував проведенням акцій протесту українського населення проти колонізації Галичини польськими осадниками (так звана саботажна акція), які проявилися у підпалах польських фільварків, будинків колоністів, скирт сіна, збіжжя, а також у руйнуванні поліцейських дільниць, нападах бойових груп на польські пошти (Бірча, Борислав, Трускавець) з метою експропріації коштів, що використовувались на потреби революційної боротьби.

Як бойовий референт Р. Шухевич спланував і керував замахами на польського посла Т. Голубка (29 серпня 1931 р. у Трускавці), комісара польської поліції В. Чеховського (22 березня 1932 р. у Львові), а також на працівника радянського консульства О. Майлова (22 жовтня 1933 р. у Львові).

Остання бойова акція ОУН, що підготовлена Р. Шухевичем, — це виконання присуду смерті ОУН польському міністрові внутрішніх справ Б. Перацькому як "...творцю і організатору польської колоніальної, грабункової політики на ЗУЗ, колонізації українських земель...". 16 червня 1934 р. польський міністр Б. Перацький загинув на вулиці Варшави від двох куль бойовика ОУН (УВО).

Роману Шухевичу неодноразово доводилося потрапляти до польської в'язниці за свою політичну і бойову діяльність проти польської влади. Так, через масові арешти у зв'язку з нападом на пошту у Городку йому довелося відсидіти кілька місяців у в'язниці. Але ніяких доказів щодо діяльності Шухевича у лавах ОУН польська поліція не мала, а тому через кілька місяців слідства він вийшов на волю.

Останній рік перед замахом на польського міністра Б. Перацького Р. Шухевич витратив на закінчення навчання у Львівському університеті, а тому був змушений покинути на цей час активну працю в ОУН. Завдяки цьому він не потрапив до списку підозрілих у співучасті до вбивства Перацького. Але в ході масових репресій в кінці червня 1934 p. P. Шухевич теж був заарештований, а на початку липня його вислали з іншими українськими політичними в'язнями до новоствореного концтабору в Березі Картузькій, де він перебував до січня 1935 р. У ході слідства при нових арештах польські слідчі викрили, що Р. Шухевич був членом Крайової Екзекутиви ОУН. Тому в січні 1935 р. його перевезли з Берези Картузької до в'язниці у Львові, де він перебував як обвинувачений у "процесі Бандери", що відбувся у Львові у травні-червні 1936 р. Суд визнав Р. Шухевича винним у його належності до ОУН і засудив на чотири роки ув'язнення.

У той час Роман Шухевич був вже одруженим і батьком: у 1932 р. він одружився з Наталкою Березинською, дочкою священика в Оглядові, а в 1933 р. у нього народився син Юрко.

На підставі оголошеної польським урядом амністії в 1937 p. P. Шухевича було звільнено — він відсидів півроку в концтаборі в Березі Картузькій і два роки у в'язниці. Зі своєю родиною він оселився у Львові і став працювати в українському рекламному підприємстві, яке він заснував зі своїми товаришами.

У цей час Р. Шухевич зіткнувся зі складною проблемою розв'язання внутрішніх справ ОУН на західноукраїнських землях (недовіра з боку ОУН до Крайового Проводу ЗУЗ призвела до необхідності персональних змін у керівництві). Є. Коновалець пропонував на посаду Крайового Провідника ОУН на західноукраїнських землях Р. Шухевича, але той відкликав свою кандидатуру, бо цього в цей час вимагали певні обставини. У результаті Р. Шухевич залишився на Закарпатті для організації збройних сил Карпатської України.

У цьому ж році Р. Шухевич вступив і успішно закінчив спеціальний скорочений курс для старшин у воєнній академії в Мюнхені та склав іспити з керування безмоторним літаком.

Восени 1938 р. Роман Шухевич (за псевдонімом "Борис Щука") став одним з організаторів штабу "Карпатської Січі" — збройних сил Карпатської України, для якого вона була так само рідною, як і Галичина, а у березні 1939 р. він уже брав участь у боях проти угорських військ під Хустом.

У 1939—1940 pp. P. Шухевич був членом Крайового Проводу ОУН на українських землях під німецькою окупацією, званих "Закерзоння" (Засяння, Лемківщина, Холмщина і Підляшшя), Революційного Проводу ОУН на західних окраїнах українських земель у генерал-губернаторстві (окремої адміністративної одиниці, створеної з окупованих німцями в 1939 р. польських і українських земель — німецької колонії "Рейхскомісаріат Україна"), членом Проводу ОУН Степана Бандери і референтом зв'язку з українськими землями. Брав участь у Другому Великому Зборі ОУН у Кракові в червні 1941 р.

Як шеф штабу військової референтури Проводу ОУН Р. Шухевич висунув план організації українського легіону, що в майбутньому повинен був стати праобразом української національної армії. За посередництва члена Головної Команди УВО полковника Р. Ярого, який підтримував зв'язок з керівництвом німецької армії, було організовано два українських легіони: "Роланд" і "Нахтігаль". Від німецької армії обидва легіони одержали зброю, обмундирування та пройшли військовий вишкіл.

Так, у квітні 1941 р. сформувались "Дружини Українських Націоналістів" (ДУН). Формально обидва легіони мали окремих командирів: північний "Нахтігаль" очолив сотник Р. Шухевич, а південний "Роланд" — майор Є. Побігущий. Але насправді командиром обох дружин, "українських легіонів", був саме Роман Шухевич, який мав право приймати рішення про долю легіонів від імені Проводу ОУН.

На початку Другої світової війни Р. Шухевич став політичним керівником українського легіону "Нахтігаль", заступником Міністра оборони Української держави в уряді Я. Стецька, утвореного 30 червня 1941 р. у Львові, заступником командира бойового підрозділу "Дружини Українських Націоналістів", а згодом — командиром першої сотні та заступником командира створеного на його базі охоронного батальйону № 201, дислокованого в Білорусі.

Після розформування цього батальйону наприкінці 1942 p., рятуючись від переслідувань з боку німецьких карально-поліційних органів, Р. Шухевич перейшов на початку 1943 р. на нелегальне становище. З березня 1943 р. він був військовим референтом проводу ОУН самостійників-державників (СД), а з травня 1943 р. — головою Бюро Проводу ОУН СД (за псевдонімом "Тур").

На конференції ОУН в лютому 1943 р. була підтримана ініціатива Р. Шухевича про реформування УПА на Поліссі та Волині: переформування Української Народної Самооборони, Буковинської Української Самооборонної Армії (БУСА) та бойових відділів ОУН на теренах Галичини в єдину Українську Повстанську Армію (УПА). Процес організаційного оформлення УПА завершився в серпні 1943 p., коли було формально відділено Головне Командування УПА від Проводу ОУН, Головний Військовий Штаб ОУН перейменовано на Головний Військовий Штаб УПА і створено пост Головного Командира УПА, який обійняв Р. Шухевич (підполковник "Тарас Чупринка").

У серпні 1943 р. на Третьому Надзвичайному Великому Зборі ОУН Р. Шухевича було затверджено урядуючим Провідником ОУН СД в Україні. У листопаді 1943 р. він брав участь у роботі 1-ї Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії, на якій було засновано Антибільшовицький блок народів. Р. Шухевич був автором ідеї такої конференції і живо цікавився її перебігом.

З липня 1944 p. P. Шухевич (за псевдонімом "Роман Лозовський") був головою Генерального Секретаріату і Генеральним секретарем військових справ Української Головної визвольної ради (УГВР), Головним командиром УПА, Головою Проводу ОУН в Україні. Він як прем'єр підпільно-революційного уряду разом з членами уряду залишився на рідних землях, щоб разом з українським народом нести тягар боротьби і керувати визвольною боротьбою українського народу під прапорами ОУН-УПА-УГВР.

9 лютого 1946 р. постановою УГВР Р. Шухевичу було присвоєно звання генерал-хорунжого УПА.

За керівництво бойовими операціями УПА проти сталінського тоталітарного режиму — за самостійну соборну Україну Р. Шухевич був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги І класу, Золотим Хрестом заслуги.

5 березня 1950 p. P. Шухевич загинув у бою із співробітниками радянських органів безпеки у с. Білогорщі поблизу Львова.