Веснянки

Реферат

Веснянки, як видно з самої назви, це пісні на честь приходу весни; вони здавна відомі багатьом народам. У різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, гагілками, ягілками, яголойками, маївками тощо. Веснянки складають один з найцікавіших за змістом, найбагатший емоційно фольклорно-пісенний цикл, тісно пов'язаний з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, при тьмяному освітленні, молодь діставала нарешті можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повен голос. Можна було затіяти гру, повеселитися, радіючи ласкавому сонцю і теплу.

Переходячи від покоління до покоління, пісні, хороводи, ігри поступово утворили специфічний обряд із чітко визначеним порядком дійства і усталеним пісенним супроводом.

Витоки весняної обрядовості сягають часів язичництва. Із введенням християнства на Русі почалася боротьба церковників проти «бісівських ігрищ», як називались у проповідях весняні ігри, танки та пісні, що справді мали виразно «мирський», нерелігійний характер. Але намагання служителів культу якось узгодити народні забави з канонічними ритуалами християнської церкви не давали бажаних наслідків, оскільки піднесений, оптимістичний, молодечо-запальний та інтимно-ліричний характер народної творчості різко дисонував з аскетизмом культових співів.

Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилах птахи. Тому в березні, першому весняному місяці, випікалося обрядове печиво у формі пташок; діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну: «Весна, весна красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!» Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу — «коли щука хвостом розіб'є лід». А що бажання дочекатись цього дня швидше було дуже великим, то у веснянках і висловлюються нахваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».

До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та співи з пантомімою, а також ігри, у яких висловлюється бажання прискорити прихід тепла, а з ним і тієї пори, коли закладався реальний грунт для доброго врожаю.

Глибокою старовиною віє від веснянок, у яких відчувається одвічна турбота про майбутній добробут та бажання «накликати» його піснею-замовлянням: «Куди воробець ішов — туди ячменець зійшов». З цією ж метою дівчата імітували в танках процеси вирощування збіжжя та городини: «орали» поле, «збирали» льон, гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу, «поливали» й показували, як росте, спіє мак і т. п.

На молодіжних весняних гулянках, під час ігор і танців, зав'язувалися ближчі знайомства, відбувалися зустрічі закоханих, мріялося про майбутнє одруження. Вибір дівчини до пари — лейтмотив багатьох хороводних пісень: «Ягіл-ягілочка, ягілова дочка, вибери собі дівчину, як червону калину»; «Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю»; «На городі вільха, під нев вода мілка, ото мені сподобалась всередині дівка». Серед пісень цього циклу чимало творів з виразним соціальним спрямуванням, у яких осуджуються гонористі, ледачі багачки і схвалюється прихильність до роботящих, скромних убогих дівчат.

В останні дні весняних свят виконувалися пісні, в яких переважали мотиви прощання, розлуки, суму: «Співай, співай, товаришко, бо вже не будемо, бо надходить годинонька, що ся розійдемо».

Перші записи і публікації веснянок були здійснені фольклористами ще в першій половині XIX ст. (збірники З. Доленги-Ходаковського, М. Максимовича, А. Метлинського). Найповніша наукова подача матеріалу в дореволюційних виданнях належить В. Гнатюку, який видав том «Гаївок», куди звів весняні пісні, зібрані по всій Україні. Кілька збірок веснянок разом з мелодіями опублікував М. Лисенко. Чимало веснянок записано з голосу Л. Українки. «Зовсім малою, либонь п'ятилітньою дитиною, запам'яталися Лесі весняні танкові пісні», — згадував К. Квітка.

Ліричні почуття, оспівування пробудженої природи і юної дівочої краси, турбота про врожай і сімейний добробут — все це єднає обрядові весняні пісні з родинно-побутовою лірикою. З часом веснянки втратили ознаки обрядовості і ввійшли до молодіжного репертуару як лірично-побутові пісні. Багато з них і тепер користується заслуженою популярністю серед аматорів співу та професіоналів («А вже весна», «Чи я в лузі не калина була», «Попід мостом, мостом», «Ой у полі криниченька»), а деякі стали набутком дитячого фольклору, перетворившись на такі ігри й забави, як «Подоляночка», «Журавель», «Зайчик», «Просо», «Мак», «Огірочки». Окремі строфи веснянок, переважно коломийкового розміру, виконуються зовсім незалежно від календаря, як приспівки до танцю («Чи й у вас так, як у нас», «Та заспівай, соловію», «Ой у лісі, у лісочку», «Ой кувала зозуленька» та ін.).

Звичай водити хороводи, співати веснянки і забавлятися іграми, приуроченими весні, зберігся подекуди до наших днів, задовольняючи естетичні потреби людей, у яких такий спосіб святкування приходу весни шанується як жива традиція. В наш час зміст цього звичаю і його дидактична спрямованість збагатилися новими ідеями, співзвучними нашій добі. Весняні ігри та пісні відтворюють у поетичних образах не тільки спостереження трудівника над змінами в житті природи і його емоції, викликані цими змінами, а й спрямовані на те, щоб прославити роботящі руки, завзяття, прагнення самовіддано працювати на благо України.

Веснянки — пісні молодості, краси, кохання. В них звучить здоровий оптимізм і світлі, ліричні мотиви. Вони й сьогодні дарують естетичну насолоду людям як високохудожні твори народного мистецтва.