Творчість Дмитра Бузька

Життєвий і творчий шлях Дмитра Бузька склався нелегко. Куди тільки не кидала його доля: й на каторгу, й на заслання до Сибіру, й за кордон в еміграцію, до есерів і до більшовиків, до гетьманців і до петлюрівців, у ЧК і в штаб отамана...

Народився Д. Бузько 1890 р. в м. Новомиргороді колишньої Херсонської губернії (тепер — Кіровоградська область) в родині священика, навчався в бурсі, а згодом — в Одеській духовній семінарії.

1904 р. пристав до нелегального учнівського гуртка й відтоді захопився революційною діяльністю, а в жовтні 1907 р. юнака заарештовують. Одсидівши у в'язниці чотири з половиною роки, з липня 1911 р. — на засланні в Іркутській губернії, де бере активну участь у нелегальній організації політзасланців. Згодом про свої поневіряння він розповість в автобіографічних повістях «За гратами» (1930) і «З таєжного краю» (1931).

Д. Бузько на засланні займався самоосвітою: самотужки вивчав англійську мову. Через деякий час йому вдається утекти за кордон. Побував у багатьох країнах: Німеччині, Швейцарії, Італії, Бельгії, Англії, Швеції...

Одразу ж після повалення царизму Д. Бузько повертається на батьківщину. Активно працює в уряді Української Народної Республіки, в 1919 — перебуває в Данії як аташе з питань преси в дипломатичній місії Директорії УНР. Невдовзі він працює інспектором освіти штабу прикордонної петлюрівської дивізії в Кам'янці-Подільському, а трохи згодом — у консульському відділі Міністерства закордонних справ УНР у Вінниці (1920).

Улітку 1920 р. Д. Бузька заарештовує особливий відділ 14-ої Червоної армії. Під загрозою розстрілу Д. Бузько погоджується на необачний крок і як уповноважений Одеської губернської ЧК по Балтському повіту їде в штаб Заболотного... «Полювання» на цього отамана згодом стане основою сюжету першої повісті «Лісовий звір» («Червоний шлях». 1923). За мотивами цього твору створений одноіменний художній фільм — один із первістків української кінематографії.

1929 р. побачив світ історико-революційний роман «Чайка». Згідно з авторським задумом, на звивистому й трагічному шляху головного героя — Петра Чайки — мав відбитися процес ідеологічного прозріння й визволення українського інтелігента від політичних ілюзій та хитань. Доля Петра Чайки теж багато в чому автобіографічна.

Наприкінці 1921 р. Д. Бузько їде в с. Сокільчу на Білоцерківщині (в колишній маєток магната Терещенка), де 1920 р. була створена перша в Україні комуна з романтичною назвою «Чайка», й пише «з натури» роман про комуну — «Голяндія», але робить це досить своєрідно.

Належачи тоді до літугруповання українських футуристів «Нова генерація», Д. Бузько вважав, що література не повинна художньо пізнавати життя, а лише будувати його, «раціоналізовуючи нову психіку читачів». Ці настанови відбилися й на творчій практиці письменника, найбільше — на романі «Голяндія», що є зразком пародійної прози з елементами репортажу з місця подій.

Хоча у «Голяндії» (поряд з претензійним штукарством) є чимало вартого уваги, передусім — численні гостропубліцистичні відступи-монологи, сповнені палкого неспокою, спрямовані проти байдужості місцевих бюрократів та горе господарів.

Одним із головних персонажів роману є сам автор. Він — безпосередній учасник або живий свідок того, що відбувається. Він полемізує у творі з критиками й теоретиками літератури, дістається тут і Йогансену, і Шкурупію, і попутникам, і класикам... Письменник дотепно пародіює шаблонні й примітивні форми роману про село декого зі своїх колег-традиціоналістів.

Крім уже згадуваних творів, Д. Бузько написав ще повість-хроніку «Смерть Івана Матвійовича» (1926), кіноповість «Про що розповіла ротаційка» (1929), повість «Домни» (1932), збірку оповідань «На світанку» (1932), повість «Нащадки хоробрих» (1933), науково-фантастичний роман «Кришталевий край» (1935), повість для дітей і про дітей «Ядвіга і Малка — поліські партизанки» (1936). Він також автор або співавтор сценаріїв до кількох художніх кінофільмів: «Макдональд» (1924), «Тарас Шевченко» (1926) тощо. Написав і теоретичне дослідження «Кіно й кінофабрика» (1929).

Д. Бузькові не судилося дожити навіть до полудня віку. Архівні документи стверджують, що він був арештований в Одесі 20 жовтня 1937 р. Підставою для арешту став критичний виступ на зборах письменників Одеської організації 16 липня того ж року; ухвалою трійки НКВС по Одеській області від 1 листопада 1937 р. було засуджено на смерть.

Краще з доробку прозаїка заслуговує доброї пам'яті нащадків.