Творчість Остапа Тарнавського

Помітний внесок у розвиток українського художнього слова, зокрема в діаспорі, зробив Остап Тарнавський — талановитий поет і перекладач, критик, активний організатор літературно-мистецького життя. Як свідомий українець він зазнав ще утисків польсько-шляхетської влади, був під наглядом більшовицько-комуністичного режиму, згодом — німецько-фашистського, пережив табори для переміщених осіб. Зазнав полину чужини. Незважаючи на всі удари долі, наприкінці свого життя дочекався великої радості — утворення незалежної України.

Він зумів продовжити творчу працю, розпочату на рідній землі, здобув вищу освіту в університеті Дрекселя, науковий ступінь доктора філософії в українському Вільному Університеті в Мюнхені, протягом 1975—1992 pp. очолював об'єднання письменників «Слово», а водночас розгорнув широку літературну діяльність. Покажчик творів О. Тарнавського (Філадельфія, 1980) розкриває багатогранність цього митця, що виступав як у жанрі поезії, так і прози, літературно-мистецької критики, був пристрасним публіцистом, багато перекладав з інших мов, зокрема з німецької, англійської та французької.

Остап Тарнавський почав писати ще в 30-ті роки, будучи гімназистом, але як творча особистість проявив себе в студентський період, навчаючись із 1935 р. на філософському факультеті Львівського університету. Тоді ж почав друкуватися на сторінках журналів «Дажбог» (Львів), «Ми» (Варшава), в газеті «Назустріч» (Львів). Покинувши 1944 р. Львів, став політичним емігрантом... Доля прибила його до американського берега. Тривалий час жив і працював у Філадельфії, де 1993 р. помер.

О. Тарнавський — автор збірок поезій «Слова і мрії» (1948), «Життя: вінок сонетів» (1952), «Мости» (1956), «Самотнє дерево» (1960), «Зібрані вірші» (1992), театрознавчих та літературно-критичних книжок «Гамлет на українській сцені» (1943), «Подорож поза відоме: шляхами модерної поезії» (1965), «Брат — братові!» (1971), «Еліот і Павло Тичина» (1967), у яких розкрився його небуденний талант поета і критика. Його поезія увібрала кращі традиції українського художнього слова 20—30-х років, творчі надбання митців діаспори. В ній органічно поєднуються ясність думки автора й художня вишуканість поетичної форми, класичний вірш із вільним віршем. У цьому, зокрема, переконує книжка «Зібрані вірші», в якій у хронологічній послідовності представлено основний художній доробок автора. Одна з характерних прикмет О. Тарнавського — тонка іронія, яка виблискує в непоодиноких віршах. Недарма одному з циклів автор дав назву «Вірші іронічні».

Поетичний доробок становить мистецьку цілість, засвідчує поетичну стабільність, глибоку вкоріненість його художнього слова в рідний грунт, а одночасно — суголосність із модерними художніми пошуками європейських літератур. Митцеві притаманне тонке відчуття музичності українського слова: «Темними тінями тонуть потомлені тони», «Скрився скрипок скрип у віт розчепірені тіні, Тиша пришпилює шелест найменший шпильками...».

Уже в ранній період творчості О. Тарнавський виступив як митець визвольного чину-пориву. Так, мотив відомої стрілецької пісні органічно вплітається у національно-патріотичні інтонації «Листопадової містерії», надає їй світло-мажорного колориту:

І знову ми ждем когось у тихій тузі,
і знов ми ждем її — княжну-весну,
що похилилась, мов калина в лузі,
що ми її підіймемо зі сну.

Національні мотиви художньо втілюються у віршах «Молитва за полеглих», «Голос із чужини», «Батьківщина», «Вірш про отамана Петлюру» та інших творах.

Від збірки до збірки ліричний характер поезії О. Тарнавського доповнюється філософськими роздумами про долю людини, її призначення й покликання. У багатьох віршах порушується тема мистецтва, долі митця, який втратив Батьківщину. Десятки творів митець присвятив Т. Шевченкові, І. Франкові, Лесі Українці, Є. Маланюкові та іншим діячам культури.

Говорячи про О. Тарнавського-поета, необхідно виділити його сонетарій («Вінок сонетів», цикл «Сотня сонетів»).

О. Тарнавський виступив і в жанрі малої прози, він — автор збірки оповідань «Камінні ступені» (1973).