В горах, де ближче сонця, перший раз
приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст
зелені.
Тепер — де б я не був і коли-небудь,
я все — п'яний дітвак із сонцем у кишені.
А як зійшов із гір гамірливих міст,
у злиднях і невдачах не кляв ніколи долі
та не ганив,
глядів спокійно на хвиль противних
гурагани.
Мої пісні — над рікою часу калиновий міст,
Я — закоханий в житті поганин.
|
|
|
