Ars роетіса¹

Богдан-Ігор Антонич

Мініатюри сонця — яблуко натхнення
на дереві життя — на дереві мистецтва,
і творчість, наче присуд, творчість невмоленна
і з світом торг красою — муз скупих купецтво.

За кожен кусень щастя кара. Тільки обрій
узором кола вчить про досконалість міри.
Прилюдно сповідаюсь urbi et orbi2
із захвату, із горя, з гордощів, з зневіри.

І прийдуть із єлеєм, прийдуть з терезами
краси помильні судді і відважать смуток,
діапазон п’яніння, думку, слова гаму,
а ти, як завжди, будеш сам, щоб все забути.