Горять, як ватра, забобони
віків минулих — снів іскристих.
В китайці заходу червоній
моєї молодості місто.
Лопочуть зорі на тополях,
і люди хрестяться з тривоги,
коли ножами місяць колють
хасиди в чорних синагогах.
Моє містечко таємниче
в хлоп’ячих споминів заслоні!
І знов минула юність кличе,
як давні кличуть забобони.
|
|
|
