Як стану перед вогняним Твоїм лицем,
спокійний, без покори,
не переляканий свого життя кінцем,
до каяття не скорий,
питатимеш мене про всі мої діла,
скажу, немов тепер це:
«Моя душа поплямлена життям і зла,
але поглянь на серце».
Тоді Ти покладеш на терези ваги
мою всю гордість, всю любов,
глядітиму без ляку, хоч не був плохий,
бо серце переважить знов.
Одначе передчасна радість є моя,
і нетривала, і оманська,
бо раптом розум зашепоче, мов змія:
«Твоя любов була поганська».
|
|
|
