Творче сотні місяців, мільйона зір,
Майстре осяйної музики етеру,
променями сонця сходить Твій спокійний зір
в найчорнішу душу й в найчорнішу з всіх печеру.
Пане тиші й реву бур, Настройнику дня й ночі,
Сонячної Правди не пізнаємо ніколи вже?
Ми підносимо на небо неспокійні очі,
та воно мовчить і заздро таємниці стереже.
Пане барв і звуків, запаху квіток і шуму хвиль,
в кожній речі ти Калагатія, ти Добро й Краса,
для усього ти мета, найбільший, недосяжний шпиль,
о прийди, Всесильний Творче, злинь до нас, немов роса.
Ти акорд космічної гармонії довкола,
я — енгармонійний — серед хвиль боротись мушу;
та коли б моя душа униз упала квола,
дисонанс заглуш і громом вбий безсилу душу.
|
|
|
