Місто спокійне, далеке, як вічність.
Станьте, потомлені, тихі прочани,
хвилю цю в серці назавжди увічніть,
чола хиліть униз, повні пошани.
Місто — на скрипці акорд гармонійний,
місто еллінської рівноваги.
Тут скарб Європа поклала безцінний,
дві срібні труни в німих саркофагах.
Місто — обличчя твоє досконале —
вирізьбив стисло стилос сталевий століть.
Тут, що це рабство, ніколи не знали;
думаєш заздро над ним сумний мимохіть.
Місто — готицько-романська співзвучність.
Видно на кожнім тут домі долоню віків,
давнього майстра мистецтво та зручність,
давньої пісні заклятий у мармурі спів.
Більш як сто літ, а здається, що нині.
Тіні сідають у парку на лавку,
про речі вічні й про те, що вмить гине,
з Гете балакає князь Карло Август.
Туга несе тут мене й вабить тайна.
Може, тут вухо шум вічний ухопить,
може, столиця культури — Веймар —
скаже мені таємницю Європи.
|
