На землі каміння, а на небі зорі,
і одні, і другі є однаково тяжкі,
та хоч спротив серце плугом крику зоре,
з уст не зрине слово скарги в жалості м’якій.
Навпаки, у твому серці мужній спокій,
гордо й твердо піднесеш на небо гострий зір,
аж у тишині безмовній та глибокій
градом стріл спливуть на землю мільйони зір.
І мовчатимуть уста під синій неба смерк,
мов статуя з каменю, холодна та німа,
бо є тільки безвість, і є тільки смерть,
і нічого більш нема.
|
|
|
