Не в степу, не на могилі
Над Дніпром широким —
Ти заснув єси, Кобзарю,
Вічним сном глибоким.
Над Невою, під снігами,
При похмурнім сонці
Ти поліг єси, мій друже,
На чужій сторонці.
У головах не посадять
Червону калину,
Не привіта соловейко
Твою домовину.
Не закує і зозуля
Де-небудь в куточку
У цвітючім та пахучім
Вишневім садочку...
Круг тебе чужа чужина.
Та не чужі люде, —
Є кому тебе оплакать,
Є і довго буде.
Покоління поколінню
Об тобі розкаже,
І твоя, Кобзарю, слава
Не вмре, не поляже!
|
|
|
