Про злодія у селі Гаківниці

Пантелеймон Куліш

Дивуються, мовляв, люде, що десь на хуторі про Тарасову смерть незгірш од городян письменних метикують, а ми дивуємось тим городянам, що, як скаже наш брат путнє слово, то вони й роти пороззявляють: дивись, мовляв, простий чоловік, а говорить розумно! Коли хочете знати, добродію, то се нам навдивовижу, як там по городах люде не позабували говорити і обертатися по-людській. Початок і корінь городянства зоставсь у хуторі, то, здається, тут би треба й шукати основи всякої справи городянської, тут би шукати й праведного розуму всякої городянської установи. Ось слухайте лиш, панове добродійство, я вам дещо оповідаю, що мені на віку бачити й чути лучалося. Може, з оповідання більш дорозумується ваша городянська громада, аніж із моєї хуторянської філософії.

Згоріла в нас у селі, недалечко од мого хутора, церква. Селяне й прийшли до мене в пасіку: «Добродію, потурбуйтесь на послугу громаді, об’їдьте з нашим титарем села, чи не знайдете людей побожних, щоб допомогли церкву збудувати. Ви ж бо таки всюди бували, усяких людей знаєте, то за вашим приводом і титар наш краще справиться».

Ну, коли вам правду сказати, то в нас по хуторах люде не дуже-то звикли про церкви дбати. Байдуже нам, хуторянам, про церкву; а селяне, то ті вже кажуть: «То нам не хвала, як у селі церкви немає», — а городяне, то аж золотом верхи побивають. Ну, коли ж хочете знати, то в нас по хуторах до зорявого неба або вранці до схід сонця на росі люде щирим серцем моляться, а інший батько дітей краще від попа навчає. Та дарма: що нам про те з селянами широко річ розводити? Треба, так і треба церкву. Чом не послухати громади? Я такої чоловік думки, що громада — всюди великий чоловік. І тоді вона була великий чоловік, як іще наші предки у житах та понад річками в дібровах Богові молилися, і тоді, як почали молитися по-грецькій, і тоді буде великий, як поклоняться Боту духом і істиною, занедбавши Єрусалим. Інше, мабуть, не можна у історії, бо коли б можна було, то, певно, громада іншим би робом собі пішла. Отож я так і про селян, моїх сусід, у серці своєму помислив, а їм того марно не виявив: нащо? «Добре, — кажу, — що громаді, те й бабі».

І ото зібрались ми з титарем, сіли на візок, потуркотіли. Час був такий, що люде навесні пооборювались, а косовиця ще не починалася, то мені хоч би в пасіці й треба бджоли догледіти, та в мене є такий дідок про се, а на косовицю ще до господи встигну. Весну дав Господь на той рік рясну: аж нахиляємось, ідучи попід садами; біле віття по виду займає, запашною росою кропить.

Титар — чоловік побожний і трошки притаманкуватий — каже:

— Се нас, добродію, ангели білими крильми обвівають; се вони на землю поспускалися і садовину, мов лебеді, всю вкрили.

— Так, так, Петре! — кажу (а його звали Петром). Любе мені було те серце тихе та соняшне в того дідуся старенького. — Се, — кажу, — ангели людей у рай заманюють. — Та ще й додав йому з свого розуму: — Не живе, — кажу, — чоловік на світі без високої думки про якийся мир, кращий од нашого. Ся, — кажу, — думка свята од землі його підіймає і знікчемніти не дає йому. По городах, Петре, між товариством блискучим є такі люде, що про користь та набуток байдуже, а все кудись далеко за край світа зазирають і таке людям оповідують, що хіба тілько в гарному сні присниться. Тих людей, Петре, поетами величають і до роботи ні до якої їх не змушують, і у всьому їм потурають, бо вони городянам не дають усім пожидовіти.

Кивне мені Петро сивою чуприною, а сам аж голову хилить, прислухаючись до соловейка, що в тому пишному цвіті, у тій садовині запашній голосною луною розлягається: йому там ангельські співи здаються, і все собі шепче: «свят, свят, свят», — мов той вітерець попід густими вербами.

Залюбки ми громаді прислужилися, мов де в гостях у якогось ласкавого, несказанно щедрого пана побували: трави всюди вже хвилюються; річки, стави, озера стоять уповні, ясне небо з весняними хмарками в них виглядається, дітвора весела золотим волосом на сонці тобі світить, — і свою малечу згадаєш, і на серці тобі тихо і якось смутно, і знявся б та й полетів співаючи понад землею.