Зерно і камінь, суша і вода
Достойні буть зображені в картині,
Краєчки хмар, на вітрі темно-сині,
І вечорів грудневі холода.
І кіс твоїх нетронутий янтар,
І помах рук, коли ідеш додому.
Не ляже все на полотні німому,
Усе вмістити я не маю чар.
Зерно відкину, небеса і сушу,
І навіть камню я скажу: прости.
Щоб тільки милої велику душу
У незвичайній фарбі донести.
І начебто замилується око,
Та не минеться гіркота досад,
Бо ти предстанеш тиха, одинока,
І знову землю, вітер і потоки
Я поверну назад, назад, назад!
|
|
|
