Поїзди гудуть за Ірпінню,
За Мостище лине луна.
Він промчить голубою тінню,
В небо кине яркого зерна.
І засвище, і заскрегоче,
І здригнеться аж до коліс,
Так і знай, що цієї ночі
Він коханого не привіз.
Хоч навідатись милий мусив —
Тут кілометрів сто їзди,
Ти піди відпочинь, Катрусю,
Завтра ніччю є поїзди.
Є кур’єрські і є товарні,
Їм числа не облічиш — тьма,
Їдуть хлопці й дівчата гарні,
А такої, як ти, нема.
Я навчуся на машиніста.
Щоб Катрусі всушить сльозу,
Я поїду в далеке місто,
Їй коханого привезу.
Де, скажу, ти проводиш ночі,
Серця ніжного лиходій!
Що ти голову їй морочиш,
Голубливій та молодій?
Поберуться вони за руки,
Грай весілля, старий скрипач.
Їм на радість, мені — на муку,
Їм на щастя, мені — на плач!
|
