При суєті, в буденний гомін,
Як давня казка наяву,
Юнацьких літ веселий спомин
Увійде, скаже: бач, живу!
А в тебе чи снаги не буде,
Чи не згадаєш барви днів.
Нові часи, то й інші люди,
І ти в житті оддаленів.
І стуманіє спогад, зникне,
Злетить краплиною з весла,
Чи, мов береза та, поникне,
Що в нашім березі росла.
Але коли минеться мука
Шукань і визначень на все,
Він прийде, в серце знов постука,
Гарячі барви принесе.
Отак, бува, струмок в долині
Засіють снігу сівачі,
А він, поглянь, пробився, лине,
З барвінком шепче уночі.
1940
|
