Так болісно, так хоро усміхнулись,
Промовили: прощайте. І пішли
В порожній сум передвечірніх улиць,
В прозору сутінь сизої імли.
А я, німий, завмер біля порталу,
Закутаний в готичну тінь століть...
Й здавалося, що серце раптом стало:
Так тихо вмерла та остання мить.
|
|
|
