Іван Нечуй-Левицький

Князь Ієремія Вишневецький (скорочено)

«В першій половині XVII віку князь Михайло Вишневецький був один з найбагатіших магнатів на всю Україну й Польщу. Він мав великі маєтності на Волині, на Подолі, в Галичині й на Білій Русі».

Син Михайла Вишневецького Єремія рано залишився сиротою. Мати, коли помирала, віддала його під опікунство родича — князя Костянтина.

Вихованням молодого княжича спершу займався один студент Києво-Могилянської академії, потім його було відвезено до Львова в єзуїтську колегію.

Молодому князеві тепер здавалось, що він, виїхавши з батьківського дому, ніби «одчалив од берега і пустився на те синє просторне безмежне море шукати щастя-долі й великої слави, такої слави, щоб вона затінила славу усіх князів, гетьманів і королів, засліпила увесь світ... щоб про його ймення та про його славу пройшла чутка од краю до краю й залунала піснями». Так, як вона залунала піснями і думами про славні козацькі вчинки славного предка Яреми — Дмитра (Байди) Вишневецького.

Коли Єремія тільки-но прибув до колегії, перше, що він побачив, це хрест, неначе на кладовищі, а на хресті висіла вироблена з дерева «подоба Христа, яка простягнула руки високо вгору на перехрестя й схилила голову з важким чорним терновим вінцем. Подоба Христа була помальована різкими фарбами. З одного боку ніби лилася гаряча кров і стікала по тілі червоними патьоками, ще й покрапала хрест до самого низу. На руках, на ногах, на чолі тієї подоби червоніли страшні виразки, червоніли запечені краплі крові». Цей покривавлений вид розіп'ятого Христа був зумисне виставлений на показ, щоб вражати і без того вразливі та молоді душі студентів колегії.

Отже, перше враження від колегії не було радісним, бо в тих довгих коридорах було тихо, мертво, віяло холодом, «неначе десь глибоко під землею». Єремії здалося, що він іде десь під землею, якимсь підземним кладовищем.