На заході раннє небо
Мов кров’ю залито;
Прийшли вісті до милої,
Що милого вбито...
Не на війні його вбито —
Затягнено в жито,
Червоною китайкою
Рученьки прикрито,
Зеленою оливою
Очиці залито.
Прилетіла зозуленька,
На головку пала,
Та випила оливоньку,
Та й заворкувала:
«Такі очі, такі брови,
Як у мого пана!..»
Десь узялась його мила,
Голубонька сива,
Та підняла китаєчку,
Та й заголосила:
«Чи ти, любий мій, упився,
Чи з коника вбився,
Чи за мною, молодою,
Гірко зажурився?» —
«Я не впився, моя мила,
З коня не звалився,
За тобою, молодою,
Я не зажурився.
Сподобав я чужу жону —
Удівоньку милу;
Поховали брати її
Та й звели в могилу!..»
|
