«Чомусь мій кінь вороненький
Не пив у криниці;
Чомсь брязнула на кілочку
Шабля край полиці». —
«Вітер вінув проз віконце —
Шабля забряжчала;
Ніччю, синку, сніженьками
Криниця припала». —
«Шибка, нене, не дзвонила;
Криниця — як слізка;
Певно, певно, моя мила
У чужого ліжка!
Кінь та шабля — моя віра:
Розгадав їх вістку...
Не плач, нене, пусти мене —
Привезу невістку...»
|
|
|
