(З О. С. Пушкіна)
Ворон к ворону летить,
Ворон ворону кричить:
«Де б нам, вороне, поснідать?
Як би нам про те розвідать?»
«Єсть! Лети за мною вслід —
Буде снідання й обід:
В чистім полі кущ рокити,
Під кущем козак убитий.
Хто й за що убив його —
Тільки сокіл зна того,
Та кобилка вороная,
Та козачка молодая.
З поля сокіл улетів,
На кобилку ворог сів;
А козачка жде милого,
Не убитого — живого».
|
|
|
