Зіходить ніч на витишений сад...
Глибокий вересень шумить крилом качиним,
І за вікном, у листолет відчиненим, —
Червоних зір червоний зорепад.
В бентезі я!.. Душа моя живе
Твоїм печальним іменем прозорим,
Твій теплий голос кров мою зове,
І я освітлений твоїм осіннім зором.
У гомоні суєт я не в потребі,
У вересневім полі — ні душі...
Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,
Лиш золота гроза в моїй душі.
Мені приснились ми. Схвильовано і тихо
Ми ідемо по губи у Дніпрі,
І погляд ваш мені любов’ю диха,
Веселі плечі ваші білим сміхом
Мені сміються в легітнім Дніпрі!..
|
|
|
