На срібнім березі Дніпра
Слов’янства золота столице,
Світанку мови і добра,
Вікно у світ стооке і столице,
Всі сто століть у скрути і жалі
Під небозвіддям згрозеної днини
Ти водиш серцем нашим мужні кораблі
З вітрилами на щоглі України.
Духовна міро нації Дніпра.
Високий воїне з мозольними руками,
Та смерть стара, неправда та стара,
Що тихомудро жерла нас віками, —
Проклята, проклята, погибне хай, згорить!
Ми більш не покручі, не блазні, не лакузи.
І вільний дух, і вільних дум союзи,
І вільний світ у нашу кров кричить!
|
|
|
