Гай-гай, моя фантазіє печальна, —
Моя невірна любко чарівна!..
Лиш відпусти тебе від серця до вікна,
Як ти летиш свобідна й безпричальна...
Гай-гай, моя фантазіє печальна!..
Всміхнись мені, коханочко моя!
Змалюй мені картини не трагічні,
Пошли мені квартали опівнічні,
Коли я вперше Демоном буяв.
І шепотів собі його молитви,
І плакав з радості в передчутті труда...
Не крізь прокляття, злигодні та битви
Мені вчувалась Демона хода.
Любов мені його лиш осявала,
Він тихим степом поставав мені...
Стояла Україна вдалині
І дні озорення мої благословляла.
Було мені так легко на душі, —
Казав учитель мій: розумно, чисто, ясно... —
Мов над землею груші запашні,
Думки гойдалися над серцем, щоб упасти.
Я жив тоді, мов складений із скла,
Бо світ в мені світився осіянний...
І все було: і друзі, і Москва,
І свято літ, і образ Юліани...
|
